Звіяні вітром. Кн.1
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-01143-5
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Звіяні вітром. Кн.1». Краткое содержание книги:
Головне в романі — тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
Щоразу, коли він з’являвся у місті, все жіноцтво оживало. Його не тільки повивав романтичний ореол відчайдушного сміливця, що проривається крізь блокаду, а й супроводив такий притягальний поголос про щось нице й заборонне. За ним же була така лиха слава! І з кожним разом, коли міські матрони збирались попліткувати, репутація його падала все нижче й нижче, від чого він ставав ще звабливішим в очах молодих дівчат. А оскільки більшість з них були ще невиннятка, вся їхня поінформованість обмежувалася тим, що він, мовляв, «багато що собі дозволяє з жінками», хоч у чому саме полягало оте «багато що», вони не знали. Чули вони й такі перешепти, що з ним дівчині небезпечно спілкуватись. Було дивно, що, маючи таку репутацію, він ані разу, відколи вперше з’явився в Атланті, не спробував бодай поцілувати руку якоїсь панночки. Хоча це якраз робило його ще таємничішим і звабливішим.
Як не брати до уваги героїв війни, то про нього говорили в Атланті чи не найбільше. Кожен знав у всіх деталях, як його вигнали з Вест-Пойнту за пияцтво і за «щось таке з жінками». Давно набула розголосу страшенно скандальна історія дівчини з Чарлстона, яку він ославив, та її брата, якого він застрелив на дуелі. Листування з чарлстонцями доповнило цю інформацію даними про те, як його батько, милий старий добродій з залізним характером і твердою волею, вигнав сина в двадцятирічному віці з дому, не давши ні цента на дорогу, і навіть викреслив його ім’я з родинної Біблії. Після чого безпутний син подався до Каліфорнії під час золотої лихоманки 1849 року, а звідти до Південної Америки й Куби, і те, чим він там промишляв, теж не додавало йому честі. Бійки через жінок, кілька поєдинків, контрабандне постачання зброї повстанцям у Центральній Америці — все це були складові частини його кар’єри, та найдужче з усього того вжахнуло атлантців, що він став ще й професійним картярем.
На всю Джорджію навряд чи знайшлася б хоч одна родина, серед членів якої не було, на превелику прикрість, картяра, котрий міг просадити в карти всі гроші, будинок, землю й рабів. Але то була зовсім інша річ. Чоловік міг програтися до руб’я на плечах і все-таки залишався джентльменом, а от професійний гравець — цей завжди був чимось чужорідним у південському товаристві.
І якби не війна, коли пішло шкереберть багато яких раніше усталених понять, і не послуги Рета урядові Конфедерації, в Атланті його не пускали б навіть на поріг. Але тепер і найморальніші ригористи відчували, що в ім’я патріотизму вони мусять стати більш терпимі. Люди сентиментальнішого складу схилялися до думки, що паршива вівця з Батлерової родини розкаялась у непутящому минулому й пробує спокутувати свої колишні гріхи. І надто жінки вважали за свій обов’язок підтримувати цей погляд, тим паче що йшлося про такого хороброго проривника блокади. Тепер-бо вже всі розуміли, що від уміння мореплавців пробиватися крізь блокаду доля Конфедерації залежить не меншою мірою, ніж від мужності солдатів на фронті.
Оповідали, що капітан Батлер — один з найкращих лоцманів на Півдні, що він безоглядно сміливий і має залізні нерви. Зроду чарлстонець, він знав кожну затоку й вузину, кожну обмілину й скелю на узбережжі Кароліни біля Чарлстона і так само вільно почувався у водах Вілмінгтонського порту. Він ні разу не втратив судна й не був змушений викинути вантаж за борт. На початку війни він з’явився невідомо звідки, маючи досить грошей, щоб придбати невелике швидкохідне суденце, а тепер, коли доставка товарів крізь блокаду давала прибуток у дві тисячі відсотків, став власником уже чотирьох суден. Він мав досвідчених лоцманів, платив їм добре, і вони, під прикриттям ночі вивівши судна з Чарлстона й Вілмінгтона, везли бавовну до Нассау, до Англії чи Канади. Текстильні фабрики в Англії стояли без роботи й робітники терпіли голод, тож кожен, хто прорвався крізь блокаду північанського флоту, міг правити яку завгодно ціну в Ліверпулі. А Батлеровим суднам навдивовижу щастило — і тоді, коли вони вивозили бавовну Конфедерації і коли приставляли військове спорядження, якого Південь так гостро потребував. Тож атлантське жіноцтво мало підстави багато що забути й простити такому сміливцеві.