Звіяні вітром. Кн.1
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-01143-5
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Звіяні вітром. Кн.1». Краткое содержание книги:
Головне в романі — тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
Йому було вже за тридцять, і перед ним, старшим від усіх інших її кавалерів, вона почувала себе дитиною, бо ніяк не могла підбити його під свою руч, як то робила з рештою залицяльників, ближчих їй віком. У нього завжди була така міна, наче ніщо в світі не може його здивувати, а багато чим він просто тішився, особливо коли так роздражнював її, що вона від злості слів не знаходила. Не раз і не два своїм шпиганням він доводив її до нестями, бо ж під оманливо витонченою зовнішністю Скарлет, успадкованою від Еллен, крився гарячковий ірландський темперамент Джералда. Раніше вона не дбала про те, щоб приборкувати свій гнів, окрім хіба в присутності матері. Тож тепер їй, хоч і як вона боялася глузливої посмішки Рета, ледве вдавалося втримати гостре слово на язиці. Якби ж він сам хоч коли-небудь зривався, вона б не відчувала так прикро його переваги!
Після кожної з таких словесних дуелей, в яких їй майже ніколи не щастило перемагати, вона обзивала його нестерпним кавалером, зле вихованим і взагалі не джентльменом і заявляла, що не хоче його бачити. Але минало скількись часу, і він знову приїздив до Атланти, складав візит, як вважалося, до тітоньки Туп і за цієї нагоди з вишуканою галантністю дарував Скарлет коробку цукерок, привезених з Нассау. Або ж замовляв для неї крісло на музичний вечір чи запрошував до танцю на вечірці, аж кінець кінцем його зухвала нав’язливість починала її забавляти, вона заходилася сміхом і прощала всі його минулі прогріхи, поки він не накоїть нових.
Однак попри численні вади Батлерових манер, відвідини його ставали дедалі бажанішими для Скарлет. Щось незрозуміло бентежливе було в ньому, щось таке, що відрізняло його від інших знайомих їй чоловіків. Щось було таке у зграбних рухах його плечистої постаті, що коли він з’являвся у дверях, їй аж наче дух забивало, зухвалість його поведінки, неприхована глузливість у темних очах діяли на неї так, що вона мимоволі упокорювалась перед ним.
«Я наче закохана в нього! — приголомшено думала Скарлет.— Але ж ні, це неправда, і все-таки я нічого не розумію».
Збудження, однак, не спадало. Коли він приходив у гості, приносячи з собою повнокровний чоловічий дух, будинок тітоньки Туп з усією його залагодженістю й жіночністю раптом робився маленьким, сірим і навіть затхлим. Скарлет у цьому домі була не одна така, на кого присутність Рета Батлера діяла дивним чином і розслаблювала волю: он і тітонька Туп при його появі щоразу починала розгублено метушитись, не знаючи, на яку ступити.
Тітонька Туп знала, що Еллен не схвалила б спілкування з ним дочки Джералда О’Гари, як знала й те, що не можна так просто злегковажити думку чарлстонців, які не пускали Батлера до себе й на поріг, але коли він цілував їй руку й говорив вишукані компліменти, вона розманіжувалась, як муха перед горнятком меду. До того ж він звичайно привозив їй різний дріб’язок з Нассау, що його нібито купував спеціально для неї і доставляв сюди крізь блокаду, ризикуючи життям: пакетики голок, гудзики, котушки шовкових ниток, шпильки для волосся. Усі ці дрібнички на цей час стали майже недоступними в Атланті: дами користувалися тепер шпильками, виструганими з дерева, а за гудзики їм правили обшиті тканиною жолуді, тож у тітоньки Туп не ставало сили волі відмовитись від цих дарунків. Та й побачивши такий пакуночок, вона, по-дитячому допитлива, просто не могла стриматись, щоб не розгорнути його. А розгорнувши, ясна річ, уже мусила й прийняти дароване. Після цього де вона узяла б мужності заявити дарувальникові, що його репутація не дозволяє йому складати візити трьом самотнім жінкам, які живуть без чоловічої опіки в домі? А проте, кожного разу, коли приходив Рет Батлер, вона особливо гостро відчувала потребу в такій опіці.
— Ніяк не втямлю, що таке в ньому,— зітхала вона безпорадно.— Хоча... з нього міг би бути й цілком милий симпатичний чоловік, якби я відчувала... якби я відчувала, що він у глибині душі поважає жінок.
Мелані прикро вражали ці слова, бо відколи Рет Батлер відкупив для неї обручку, вона вважала його людиною винятково вихованою і витонченою. Він був незмінно гречний з нею, хоч вона почувала себе при ньому трохи несміливо, як, зрештою, і взагалі в чоловічій компанії, за винятком хлопців, знайомих їй з дитинства. Потай вона навіть співчувала йому, що неабияк розважило б його, якби він про це дізнався. Мелані взяла собі в голову, що у нього в житті була нещаслива романтична пригода, від чого він зашкаруб душею і зробився таким ущипливим, і що йому не завадило б закохатися в порядну жінку. Живучи замкненим життям, вона не стикалася з реальним злом і ледве чи взагалі могла повірити в його існування, тож коли до неї дійшли перешепти про Рета і якусь дівчину з Чарлстона, вона була настільки здивована, що не пойняла цьому віри. І замість одвернутись, стала, попри всю свою скутість, ще більш уважливою до нього, обурена на ту велику кривду, якої йому, мовляв, заподіяно.