Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
— До півночі залишилося всього півгодини, тож діяти треба швидко! Гоґвортські викладачі та Орден Фенікса узгодили план битви. Професори Флитвік, Спраут і Макґонеґел відведуть групи бійців на три найвищі вежі —рейвенкловську, астрономічну і ґрифіндорську, — звідки добре видно поле бою, і там зручні позиції для насилання заклять. Тим часом Ремус, — вказав він на Люпина, — Артур, — повернувся він до містера Візлі, що сидів за ґрифіндорським столом, — і я поведемо групи для наземного бою. Нам будуть потрібні люди для захисту входів у всі підземні тунелі…
— Бачу, це робота для нас, — озвався Фред, показуючи на себе й Джорджа, а Кінґслі схвально кивнув.
— Керівники, підходьте сюди, розділимо військо на загони!
— Поттере, — підбігла професорка Макґонеґел, коли учні, штовхаючись, заповнили поміст для отримання вказівок, — ти ж мав щось шукати!
— Що? Ой, — згадав Гаррі, — так!
Він трохи не забув про горокракс, трохи не забув, що сама битва мала точитися задля того, щоб він міг його знайти. Незрозуміла відсутність Рона і Герміони на якийсь час витіснила з його голови решту думок.
— То йди, Поттере, йди!
— Добре… зараз…
Він відчував, як його проводжали поглядами, коли він вибіг з Великої зали у вестибюль, і досі переповнений учнями, які не встигли евакуюватися. Піднявся з юрбою по мармурових сходах, але нагорі відділився й побіг безлюдним коридором. Страх і паніка заважали думати. Він намагався заспокоїтися, зосередитися на пошуках горокракса, але думки безтямно снували в голові, неначе оси у скляній пастці. Без допомоги Рона й Герміони він просто неспроможний був їх упорядкувати. Сповільнив ходу, зупинився посеред порожнього коридору, сів на постамент, на якому ще недавно височіла чиясь статуя, і витяг з капшучка на шиї Карту Мародера. І ніде не побачив імен Рона чи Герміони, хоч юрба учнів, які йшли до кімнати на вимогу, була така величезна, що всі їхні цяточки зливалися в одну пляму, приховуючи, можливо, і його друзів. Відклав Карту, затулив обличчя руками й заплющив очі, щоб зосередитися…
Волдеморт думає, що я піднімуся на Рейвенкловську вежу.
Ось воно: конкретний факт, від якого можна відштовхуватись. Він послав Алекту Керроу в рейвенкловську вітальню, і пояснення цьому може бути єдине: Волдеморт боявся, що Гаррі вже довідався про зв'язок горокракса з цим гуртожитком.
Але єдина річ, хоч якось пов'язана з Рейвенкловом, була втрачена діадема… а як міг горокракс бути тією діадемою? Хіба ж таке можливо, щоб слизеринець Волдеморт знайшов діадему, жодних слідів якої не могли знайти цілі покоління рейвенкловців? Хто міг йому підказати, де шукати, якщо ніхто з нині живих цієї діадеми не бачив?
Ніхто з нині живих…
Очі Гаррі, затулені руками, широко розплющились. Він
зістрибнув з постаменту й помчав назад тією ж дорогою, що й прибіг. Його гнала єдина й остання надія. Тупіт сотень ніг учнів, що поспішали до кімнати на вимогу, ставав дедалі гучніший, коли він, нарешті, добрався до мармурових сходів. Старости давали розпорядження учням своїх гуртожитків. Панувала штовханина. Гаррі побачив Захаріаса Сміта — він підганяв першокласників, щоб ті пробиралися в голову черги. Там і тут ридали молодші учні, а старші розпачливо гукали друзів або рідних…
Гаррі помітив перламутрово—білу постать, що пропливала внизу над вестибюлем, і закричав щосили, перекриваючи загальний гамір:
— Нік! НІК! Мені треба з тобою поговорити!
Крізь натовп учнів Гаррі насилу продерся до початку сходів, де його чекав Майже—Безголовий—Нік, привид ґрифін—дорської вежі.
— Гаррі! Мій любий хлопче!
Нік спробував потиснути Гаррі руки. Гаррі здалося, що їх опустили в крижану воду.
— Нік, ти мусиш мені допомогти. Хто привид рейвенклов—
ської вежі? Майже—Безголовий—Нік здивувався і навіть трохи образився.
— Сіра Пані, хто ж іще? Невже тобі потрібні послуги при—
видок?
— Якби ж це була саме вона… ти знаєш, де вона зараз?
— Стривай…
Нікова голова погойдувалася над гофрованим коміром, коли він закрутив нею туди—сюди, щось виглядаючи над роїнням учнів.
— Отам, Гаррі, ота молода жінка з довгим волоссям.
Гаррі подивився туди, куди показував Нік прозорим пальцем, і побачив високу привидку. Впіймавши погляд Гаррі, вона підняла брови і відпливла крізь стіну.
Гаррі побіг за нею. Знайшовши двері коридору, в якому вона зникла, побачив її аж у самісінькому кінці. Вона плавно віддалялася.
— Гей… Зачекайте!… Поверніться!
Вона зупинилась і зависла за кілька дюймів над підлогою. Гаррі подумав, що колись вона була вродлива — з волоссям до пояса, у довжелезній, аж волочилася по підлозі, мантії. Водночас вигляд у неї був бундючний і пихатий. Роздивившись її зблизька, він згадав, що кілька разів стикався з нею в коридорах, але ніколи не розмовляв.
— Ви Сіра Пані?
Вона мовчки кивнула головою.
— Привидка рейвенкловської вежі?
— Саме так.
її тон не обнадіював.
— Прошу вас, мені потрібна допомога. Розкажіть мені все, що знаєте про втрачену діадему.
Холодна посмішка скривила її вуста.
— Боюся, — відвернулась вона, щоб пливти далі, — що я нічим тобі не допоможу.
— ЗАЖДІТЬ!
Він не збирався кричати, але злість і паніка вже його переповнювали. Глянув на годинник, поки вона ширяла перед ним. До півночі лишалося п'ятнадцять хвилин.
— Це терміново! — з люттю сказав він. — Якщо ця діадема в Гоґвортсі, я мушу негайно її знайти!
— Ти далеко не перший учень, що домагається діадеми, —зневажливо процідила вона. —До мене чіплялися цілі покоління учнів…
— Йдеться не про оцінки! — крикнув Гаррі. — Йдеться про Воддеморта… про те, щоб його здолати… чи вас це не цікавить?
Вона не могла почервоніти, але її прозорі щоки потемніли, а голос зазвучав роздратованіше, коли вона відповіла: —Авжеж, я… та як ти смієш припускати?… —Тоді поможіть мені! Вона втрачала самовладання.
— Це… це не питання… — почала вона затинатися. — Діадема моєї матері…
— Вашої матері?
Вона розсердилася на саму себе.
— За життя, — сказала вона негнучким голосом, — я була Геленою Рейвенклов.
— То ви її дочка? Тоді ви маєте знати, що сталося з діадемою!
— Хоч діадема й дарує мудрість, — вона явно намагалася себе опанувати, — та я сумніваюся, що вона допомогла б тобі здолати чаклуна, який називає себе лордом…
— Та я ж вам уже казав, що не збираюся її носити! — розлючено урвав її Гаррі. — Нема коли пояснювати… але якщо вам не байдужий Гоґвортс, якщо ви хочете, щоб було покінче—но з Волдемортом, то розкажіть усе, що знаєте про діадему!
Вона незворушно висіла в повітрі, дивлячись на нього, і Гаррі почала охоплювати безнадія. Якби їй було щось відомо, то вона б розповіла про це Флитвіку чи Дамблдору, котрі, мабуть, не раз її розпитували. Він похитав головою і повернувся, щоб іти, коли вона ледь чутно промовила:
— Я вкрала материну діадему.
— Ви… що ви зробили?
— Я вкрала діадему, — повторила пошепки Гелена Рей венклов. —Хотіла стати розумнішою, впливовішою за рідну матір. Я втекла з діадемою.
Він не знав, як йому вдалося завоювати її довіру, та й не питав про це. Він просто уважно слухав, а вона розповідала:
— Кажуть, мати не зізналася, що діадема зникла, а вдава ла, ніби коштовність усе ще в неї. Вона приховувала втрату й мою жахливу зраду навіть від інших засновників Гогвортсу.
— А тоді мати занедужала… смертельно занедужала. Попри все моє віроломство, вона жадала знову зі мною побачитися. Послала одного чоловіка, що давно мене любив, хоч я й відхилила всі його залицяння, щоб той мене знайшов. Знала, що він не заспокоїться, поки не доб'ється свого.
Гаррі чекав. Вона важко зітхнула й відкинула назад голову.
— Він вистежив мене в лісі, де я переховувалась. Коли я відмовилася з ним повертатися, він знавіснів. Барон мав Дуже запальну вдачу. Розлючений моєю відмовою і заздрячи моїй свободі, він пронизав мене ножем.