Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Вона покрокувала до дверей і підняла чарівну паличку. З палички вистрибнули три срібні кішки з характерними цяточками навколо очей. Патронуси елегантно бігли попереду, освітлюючи ґвинтові сходи срібним сяйвом, а професорка Макґонеґел, Гаррі й Луна поспішали за ними.

У коридорах, де вони пробігали, патронуси один по одному їх покидали. Поли картатого халата професорки Макґонеґел шелестіли по підлозі. Гаррі й Луна під плащем намагалися не відставати.

Вони вже спустилися на два поверхи вниз, коли до тупотіння їхніх ніг приєдналися ще чиїсь м'які кроки. Гаррі, попри біль у шрамі, почув їх перший. Він почав намацувати в капшучку на шиї Карту Мародера, та не встиг її витягти, як Макґонеґел теж зрозуміла, що вони не самі. Вона зупинилася, підняла чарівну паличку, приготувавшись до двобою, і спитала: —Хто тут?

— Це я, — відповів тихий голос. З—за обладунків вийшов Северус Снейп. Побачивши його, Гаррі закипів ненавистю. Він уже забув окремі деталі Снейпової зовнішності, бо їх витіснила з пам'яті величина його злочинів. Забув, як його масне чорне волосся обрамляло худе лице, забув холодний мертвотний погляд його очей. Снейп був не в піжамі, а в звичній чорній мантії, і теж наготував до бою чарівну паличку.

— Де Керроу? —спокійно запитав він.

— Мабуть, Северусе, там, де ти звелів їм бути, — відповіла професорка Макґонеґел.

Снейп підступив ближче і кинув погляд повз професорку Макґонеґел, ніби знав, що тут є й Гаррі. Гаррі теж тримав чарівну паличку напоготові.

— У мене було враження, — сказав Снейп, — що Алекта затримала якогось непроханого гостя.

— Справді? — перепитала професорка Макґонеґел. — І чому ж у тебе виникло таке враження?

Снейп ледь помітно смикнув лівою рукою, де на його шкірі була витаврувала Чорна мітка.

— Ой, ну аякже, — глузливо сказала професорка Макґо неґел. — У вас, смертежерів, є свої індивідуальні засоби зв'язку, я геть забула.

Снейп удав, що не чує. Його очі уважно оглядали простір навколо неї, він підступав дедалі ближче з таким виглядом, наче сам не розумів, що робить.

— Я й не знав, Мінерво, що сьогодні твоя черга патрулю вати в коридорах.

— Тобі щось не подобається?

— Просто мені цікаво, що саме змусило тебе зірватися з ліжка такої пізньої пори?

— Мені здалося, що я почула якийсь галас, — пояснила професорка Макґонеґел.

— Справді? Та ж ніби все спокійно. Снейп зазирнув їй у очі.

— А ти не бачила Гаррі Поттера, Мінерво? Бо якщо бачила, то я наполягаю…

Професорка Макґонеґел так спритно махнула рукою, що Гаррі аж здивувався. її чарівна паличка розсікла повітря, й на частку секунди Гаррі подумав, що Снейп повалиться непритомний на землю, але той так швидко вичаклував закляття "щит", що Макґонеґел ледь не втратила рівноваги. Вона махнула чарівною паличкою на смолоскип — і він вискочив зі скоби. Гаррі, що вже хотів було заклясти Снейпа,

змушений був відтягти Луну далі від полум'я, що перетворилося на вогняне кільце, заповнило собою коридор і метнулося на Снейпа, мов аркан…

Але тут замість вогню з'явилася велика чорна змія, яку професорка Макґонеґел висадила в повітря й перетворила на дим. Цей дим одразу загус і з нього виник цілий рій летючих кинджалів. Снейп ледве їх уник, затулившись обладун—ками, і з лунким брязкотом кинджали встромилися один по одному в ці металеві груди…

— Мінерво! — почувся писклявий голосочок, а коли Гаррі озирнувся, не забуваючи захищати Луну від заклять, що шугали тут і там, то побачив професорів Флитвіка й Спраут, що бігли до них по коридору в нічних сорочках, а трохи ззаду дріботів засапаний огрядний професор Слизоріг.

— Не вийде! — запищав Флитвік, піднімаючи чарівну паличку. —Ти більше не скоїш жодного вбивства у Гоґвортсі!

Флитвікове закляття влучило в обладунки, за якими ховався Снейп. Вони забряжчали й ожили. Снейп вивільнився з—під обладунків, що ледь його не розчавили, й чарами кинув їх на нападників. Щоб їх не зачепило, Гаррі й Луна впали, обладунки врізалися в стіну й посипалися шматками понівеченого металу. Коли Гаррі підняв голову, Снейп уже щодуху тікав, а Макґонеґел, Флитвік і Спраут гналися за ним. Снейп заскочив у двері якогось класу і Гаррі почув, як кричить Макґонеґел:

— Боягуз! БОЯГУЗ!

— Що сталося, що сталося? — запитала Луна.

Гаррі поміг їй устати, й вини побігли коридором, тягнучи плащ—невидимку за собою. Нарешті вскочили в порожній клас. Біля розбитого вікна стояли професори Макґонеґел,

Флитвік і Спраут.

— Вистрибнув, — повідомила професорка Макґонеґел,

коли забігли Гаррі й Луна.

— Тобто він мертвий? —Гаррі підбіг до вікна, не звертаючи уваги на крики Флитвіка і Спраут, збентежених його несподіваною появою.

— Ні, не мертвий, — сердито відповіла Макґонеґел. — Навідміну від Дамблдора, він був при чарівній паличці… та й навчився ж дечого у свого господаря.

Гаррі з жахом побачив удалині велику кажанячу постать, що летіла крізь темряву до зовнішнього муру.

Ззаду почулися важкі кроки й відсапування. Це їх нарешті наздогнав Слизоріг.

— Гаррі! — задихаючись, вигукнув він, масажуючи широкі груди під смарагдово—зеленою шовковою піжамою. — Мій любий хлопчику… яка несподіванка… Мінерво, та ж поясни, будь ласка… Северусе… що?…

— Наш директор вирішив трохи перепочити, — сказала професорка Макґонеґел, показуючи у вікні дірку, що формою нагадувала фігуру Снейпа.