Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
— Я не дуже спізнився? Уже почалося? Я щойно довідався, ія… я…
Персі затнувся й замовк. Він явно не сподівався зустріти тут ледь чи не всю свою родину. Якийсь час панувала збентежена мовчанка, а тоді її перервала Флер, звернувшись до Люпина в очевидній спробі зняти загальне напруження:
— То… якт'ам наш к'ихітнийТедді? Люпин, здригнувшись, закліпав очима. Тиша між Візлі тверднула, як лід.
— Я… о, так… усе добре! — голосно відповів Люпин. — Так, він разом з Тонке… у її матері.
Персі витріщався на всіх решту Візлів, а ті, заціпенівши, дивилися на нього.
— Ось, я взяв фото! — вигукнув Люпин, вийняв із внутрішньої кишені куртки фотографію і показав Флер та Гаррі знімок немовляти з бірюзовим чубчиком, що махало в об'єктив пухкеньким кулачком.
— Я був дурнем! — раптом прокричав Персі так голосно, що Люпин ледь не випустив фотографію. — Ідіот, пихатий ідіот, я… я…
— Закоханий у міністерство баран, що зрікся родини заради влади, — підказав йому Фред.
Персі ковтнув слину. —Так, такий я був!
— Що ж, цим усе сказано, — і Фред простяг Персі руку.
Місіс Візлі розридалася. Вона кинулася до Персі, відштовхнувши Фреда, й стисла його в обіймах, а він попліскував її по спині, не зводячи очей з батька.
— Пробач мені, тату, — сказав Персі.
Містер Візлі закліпав очима, теж підбіг до сина й обійняв.
— І чого це ти раптом прозрів, Персику? — поцікавився Джордж.
— Це вже давно мене мучило, — відповів Персі, витираючи очі під окулярами краєчком дорожнього плаща. — Я мусив знайти якийсь вихід, але це нелегко було зробити в міністерстві, бо там тільки те й роблять, що кидають за ґрати зрадників. Я зумів встановити контакт з Еберфорсом, і він мені десять хвилин тому натякнув, що Гоґвортс починає боротьбу. От я й прибув.
— Ми сподіваємося, що в такі складні часи тягар лідерства візьмуть на себе наші старости, — чудово зімітував Джордж пишномовну манеру Персі. — А тепер гайда нагору й готуймося до бою, бо для нас скоро не залишиться жодного нормального смертежерчика.
— То ви тепер моя невістка? — запитав Персі й поручкався з Флер, коли вони разом з Біллом, Фредом і Джорджем крокували до сходів.
— Джіні! — гримнула місіс Візлі.
Джіні, скориставшись атмосферою примирення, спробувала прокрастися до сходів.
— Молі, а якщо так, — запропонував Люпин. —Хай Джіні залишається тут — принаймні буде в курсі подій, але сама участі в битві не братиме?
— Я…
— Це добра думка, — рішуче підтримав Люпина—містер Візлі. — Джіні, залишайся в цій кімнаті, чуєш мене?
Джіні не надто сподобалась ця ідея, але, зустрівши незвично суворий батьків погляд, вона кивнула головою. Містер і місіс Візлі поспішили до сходів разом з Люпином.
— А де Рон? —запитав Гаррі. — Де Герміона?
— Мабуть, пішли вже до Великої зали, — припустив, озираючись, містер Візлі.
— Я щось не помічав, щоб вони повз мене проходили, — засумнівався Гаррі.
— Вони щось згадували про ванну кімнату, — сказала Джіні, — зразу після того, як ти звідси пішов.
— Про ванну кімнату?
Гаррі підійшов до відчинених дверей ванної й подивився. Там було порожньо.
— А ти певна, що вони казали про ван…
Але тут його шрам запалав вогнем, і кімната на вимогу зникла. Крізь високі ковані ворота з крилатими вепрами на колонах по обидва боки, над темними шкільними угіддями він дивився на замок, що сяяв вогнями. Наджіні лежала в нього на плечах. Він був одержимий тим холодним і жорстоким відчуттям мети, що завжди передувало вбивству.
— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ —
Зачарована стеля Великої зали була темна і всіяна зірками, а внизу за чотирма столами гуртожитків сиділи розкуйовджені учні, дехто в дорожніх плащах, а дехто ще в халатах. Де—не—де мерехтіли перламутрово—білі обриси шкільних привидів. Усі погляди — і живих, і мертвих — були прикуті до професорки Макґонеґел, що промовляла з помосту на чільному місці зали. За її спиною стояли інші викладачі, серед яких вирізнявся золотистий кентавр Фіренце, і члени Ордену Фенікса, що прибули для участі в битві.
— …евакуація відбудеться під наглядом містера Філча та мадам Помфрі. Старости, за моїм сигналом ви зберете своїх учнів і організовано виведете їх до місця евакуації.
Багато учнів наче скам'яніли. Але коли Гаррі проходив уздовж стін, шукаючи за ґрифіндорським столом Рона й Герміону, з—за гафелпафського столу підвівся Ерні Макмілан і крикнув:
— А якщо ми хочемо залишитись і взяти участь у бою?
Пролунали ріденькі оплески.
— Повнолітні можуть залишитися, — сказала професорка Макґонеґел.
— А що буде з нашими речами? —запитала якась дівчина за рейвенкловським столом. — 3 нашими валізами й совами?
— Часу збирати речі немає, — відповіла професорка Макґонеґел. — Головне, щоб ви самі вийшли звідси живі—здорові.
— А де професор Снейп? — крикнув хтось із слизерин—ських дівчат.
— Він, як то кажуть, накивав п'ятами, — відповіла професорка Макґонеґел, і ґрифіндорці, гафелпафці й рейвенкловці радісно закричали.
Гаррі йшов залою повз ґрифіндорський стіл, виглядаючи Рона й Герміону. Там, де він проходив, учні озиралися йому вслід і лунав збуджений шепіт.
— Ми вже встановили захист навколо замку, — вела далі професорка Макґонеґел, — та навряд чи він довго протримається, якщо ми його не посилимо. Тому я попрошу вас діяти швидко й спокійно, виконувати все, що ваші старости…
Проте останні її слова потонули в іншому голосі, що луною прокотився в залі. Голос був високий, холодний і чіткий. Не зрозуміло було, звідки він лунає; здавалося, він іде прямо зі стін. Неначе монстр, що століттями дрімав у цих стінах.
— Я знаю, що ви готуєтесь до бою! — серед учнів пролуна ли крики, дехто хапався за товаришів, з жахом озираючись у пошуках джерела цього звуку. — Ваші зусилля марні. Вам мене не перемогти. Я не хочу вас убивати. Я з великою пошаною ставлюся до гоґвортських викладачів. Не хочу проливати магічну кров.
У залі запала тиша. Вона тиснула на барабанні перетинки, вона була така велика, що не вміщалася в чотирьох стінах.
— Віддайте мені Гаррі Поттера, — пролунав Волдемортів голос, — і ніхто не постраждає. Віддайте мені Гаррі Поттера, і я не зачеплю школи. Віддайте мені Гаррі Поттера, і вам буде щедра винагорода.
— Ваш час минає опівночі.
І знову їх поглинула тиша. Усі голови повернулися до Гаррі, усі очі вп'ялися в нього, а він завмер у тисячах цих невидимих променів. І тут з—за слизеринського столу хтось підвівся, і Гаррі впізнав Пенсі Паркінсон. Вона підняла тремтячу руку й заверещала:
— Та ось же він! Поттер тут! Хапайте його!
Не встиг Гаррі й слова сказати, як усі учні заметушилися. Ґрифіндорці всі як один зірвалися на ноги і стали спинами до Гаррі, а обличчями до слизеринців. Далі встали гафел—пафці і, майже одночасно, рейвенкловці, захищаючи своїми тілами Гаррі. їхні погляди були звернуті до Пенсі, і Гаррі, збентежений і вражений, бачив, як з—під плащів і з рукавів вистромилися чарівні палички.
— Дякую тобі, міс Паркінсон, — холодно кинула профе сорка Макґонеґел. —Ти перша підеш з цієї зали за містером
Філчем. Інші учні вашого гуртожитку можуть вирушати слідом.
Гаррі почув порипування лав і тупіт ніг слизеринців, що виходили з зали.
— Далі йдуть рейвенкловці! — крикнула професорка Мак ґонеґел.
Поволі спорожніли всі чотири столи. За слизеринським столом не залишилося нікого, за рейвенкловським — кілька старшокласників дивилися, як покидають залу їхні товариші. Гафелпафців лишилося за столом значно більше, а ґрифіндорців — майже половина. Це змусило професорку Макґонеґел зійти з викладацького підвищення, щоб відіслати неповнолітніх.
— І не думай, Кріві! Іди звідси! І ти, Піксе!
Гаррі підбіг до родини Візлі, що сиділа за ґрифіндорським столом.
— Де Рон і Герміона?
— Хіба ти їх не знайшов?… — почав було стривожений містер Візлі, однак замовк на півслові, коли на підвищення вийшов Кінґслі і звернувся до присутніх у залі: