Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
— І він навіть не подумав, що сюди може зайти хто завгодно? — здивувався Рон, і голос його луною відгукнувся в тиші.
— Він думав, що ніхто, крім нього, — відповів Гаррі. —Але йому не пощастило, бо мені колись довелося тут дещо заховати… сюди, — додав він, — я думаю, там…
Він проминув опудало троля і щезальну шафу, полагод—
жену торік Драко Мелфоєм з такими катастрофічними наслідками, а тоді завагався, придивляючись до проходів з різним мотлохом. Не міг пригадати, куди йти далі…
— Акціо діадема, — вигукнула у відчаї Герміона, проте ніщо до них не полетіло. Здавалося, що кімната, як і ґрін—ґотське підземелля, не бажає так легко розлучатися зі схованими в ній речами.
— Давайте розділимось, — сказав Гаррі друзям. — Шукайте кам'яне погруддя старого чоловіка в перуці й тіарі! Воно стоїть на шафі, причому, десь зовсім близько…
Вони рушили кожен своїм переходом. Гаррі чув кроки друзів, що відлунювали від височенних стосів мотлоху—пляшок, капелюхів, кліток, стільців, книжок, зброї, мітел, биток…
— Це десь тут, — бурмотів сам собі Гаррі. — Десь тут… десь тут…
Він усе далі заглиблювався в цей лабіринт, шукаючи знайомі ще з попереднього відвідування кімнати предмети. Власне дихання голосно лунало у вухах… І раптом здригнулася, здається, вся його душа. Ось вона, попереду, потріскана стара шафа, в якій він колись заховав був свій підручник з настійок, а зверху на ній стоїть погруддя рябого кам'яного чаклуна, що мав на голові стару запорошену перуку і древню вицвілу тіару.
Він уже простяг по неї руку, хоч їх і відділяло ще зо три метри, коли почув за спиною чийсь голос:
— Не спіши, Поттер.
Він різко зупинився й озирнувся. Позаду стояли пліч—о—пліч Креб і Ґойл, цілячись у Гаррі чарівними паличками. У невеличкому проміжку між їхніми глузливо вишкіреними пиками він побачив Драко Мелфоя.
— У тебе, блін, моя чарівна паличка, Поттер, — сказав Мелфой і вистромив свою нову паличку в той проміжок між Кребом і Ґойлом.
— Уже не твоя, — важко видихнув Гаррі, міцніше стискаючи чарівну паличку з глоду. — Усе переможцям, Мелфою. А хто тобі позичив твою?
— Мати, — відповів Драко.
Гаррі всміхнувся, хоч у цій ситуації було не до сміху. Він ніде не чув Рона й Герміони. Мабуть, подалися десь в інший бік, шукаючи діадеми.
— А чого це ви не з Волдемортом? —поцікавився Гаррі.
— Бо нам дадуть винагороду, — відповів Креб. Його голос прозвучав на диво м'яко як для такого здорованя. Гаррі ще не доводилося чути такої його манери розмовляти. Креб усміхався, як мала дитина, котрій пообіцяли цілу торбу цукерок. — Кароче, ми трохи відстали, Поттер. Вирішили не спішити. Вирішили привести йому тебе.
— Гарний задум, — глузливо зобразив захоплення Гаррі. Він просто не міг повірити, що опинився вже так близько, і все може зірватися через Мелфоя, Креба і Ґойла. Помалу позадкував до погруддя, на якому сидів скособочений горо—кракс. Якби ж йому пощастило його схопити, перш ніж почнеться бійка…
— А як ви сюди потрапили? — запитав він, намагаючись відвернути їхню увагу.
— Та я ж, блін, торік трохи що не жив у кімнаті захованих речей, — відповів різким голосом Мелфой. — Я знаю, як у неї потрапляти.
— Ми ховалися в коридорі, — прохрипів Ґойл. — Бо ми вже вміємо вичаклувати закляття "Розалюзення"! А тоді, кароче, —його пика тупо вишкірилась, — ти приперся прямо нам під ніс і сказав, що шукаєш якусь діводему! Що за діводема?
— Гаррі? — пролунав раптом Ронів голос по той бік стіни праворуч від Гаррі. — Ти з кимось там розмовляєш?
Махнувши чарівною паличкою, мов батогом, Креб націлив її на п'ятнадцятиметрову гору старих меблів, поламаних скринь, старих книжок, мантій та іншого незрозумілого мотлоху і крикнув:
— Десендо!
Стіна захиталася й повалилася прямо на сусідній прохід, у якому стояв Рон.
— Роне! — заволав Гаррі, а десь неподалік заверещала
невидима йому Герміона. Гаррі почув, як усі ті незліченні предмети падають на підлогу з другого боку хиткої стіни, крикнув: — Фініте! —і все стабілізувалося.
— Стій! — крикнув Мелфой, зупиняючи Кребову руку, коли той намірився повторити закляття. — Якщо ти, блін, тут усе розтрощиш, то назавжди поховаєш і ту діадему!
— А яка різниця? —не зрозумів Креб, вириваючи руку. — Темному Лорду потрібен Поттер, а кому треба та діводема?
— Поттер прийшов сюди по неї, — Мелфой ледве приховував роздратування тупістю напарника, — а це означає…
— "Це означає"? — Креб з неприхованою люттю втупився в Мелфоя. — Мені, блін, плювати, що це означає і що ти думаєш! Кароче, я більше не виконую твоїх наказів, Драко. Тобі й твоєму старому гаплик.
— Гаррі? — знову закричав Рон за стіною мотлоху. — Що там таке?
— Гаррі, — перекривив його Креб, — Що там… стій, Поттер! Круціо!
Гаррі метнувся по тіару. Кребове закляття в нього не влучило, але зачепило кам'яне погруддя, підкинувши його вгору. Діадема злетіла й зникла з очей, впавши на гору різних речей. Туди гухнуло й погруддя.
— СТОП! — крикнув Кребові Мелфой, і його голос луною прокотився у величезному приміщенні. — Темному Лордові він потрібен живий…
— А що? Хіба я, блін, його вбиваю? — зарепетував Креб, відкидаючи Мелфоєву руку, — але якщо зможу, то я його вб'ю, бо хіба Темному Лордові не все одно, живий він чи мертвий?
Струмінь яскраво—червоного світла пролетів повз Гаррі, ледь його не зачепивши. Герміона вибігла з—за купи непотребу в нього за спиною й метнула приголомшливе закляття прямісінько в Кребову голову. Воно не влучило тільки тому, що Мелфой устиг смикнути Креба на себе.
— Це ж ця бруднокровка! Авада Кедавра!
Гаррі побачив, як Герміона пригнулася й відскочила, а його лють на Креба, котрий вистрілив смертельним закляттям, примусила забути про все інше. Він метнув у Креба приголомшливим закляттям, і той смикнувся, вибивши у Мелфоя з рук чарівну паличку. Паличка підлетіла вгору і впала десь за горою поламаних меблів та скринь.
— Не вбивати його! НЕ ВБИВАТИ! — заверещав Мелфой Кребові й Ґойлу, що обидва цілилися в Гаррі. Вони завагалися всього на частку секунду, та Гаррі тільки цього й було треба.
— Експеліармус!
Чарівна паличка вислизнула у Ґойла з руки й пропала в цілій скирті непотрібних речей за його спиною. Ґойл придуркувато застрибав на місці, намагаючись її дістати. Мелфой ухилився від другого Герміониного приголомшливого закляття, а Рон, раптово вискочивши в кінці проходу, вистрілив у Креба закляттям "тілов'яз", однак той устиг вивернутися.
Креб крутнувся на місці і знову загорлав:
— Авада Кедавра!
Рон, уникаючи струменя зеленого світла, щез. Мелфой, що залишився без палички, зіщулився за якоюсь шафою на трьох ніжках, а Герміона метнулася до них і влучила в Ґойла приголомшливим закляттям.
— Вона десь тут! — закричав їй Гаррі, вказуючи на купу мотлоху, де впала стара тіара. — Пошукай її, а я допоможу Ро…
— ГАРРІ! — заверещала вона.
Страшенний гуркіт за спиною примусив Гаррі озирнутися. Він побачив Рона й Креба, що бігли щодуху проходом.
— Хочеш зігрітися, падло?! —ревів на бігу Креб.
Та він, здається, вже сам не мав контролю над тим, що вичаклував. їх наздоганяло полум'я, його величезні язики жадібно лизали стоси мотлоху, що обвалювалися й одразу оберталися на попіл.
— Аґваменті! —заволав Гаррі, але струмінь води, що вилетів з кінчика його чарівної палички, випарувався в повітрі.
— ТІКАЙМО!
Мелфой схопив приголомшеного Ґойла й поволік за собою.
Переляканий Креб перегнав усіх. Гаррі, Рон і Герміона мчали за ним, а вогонь їх переслідував. Це не було звичайне полум'я. Креб застосував заклинання, про яке Гаррі ніколи й не чув. Вони завернули за ріг, а вогняні язики гналися за ними, наче живі, чутливі, налаштовані на те, щоб убивати. Полум'я почало видозмінюватися, перетворюючись на велетенських вогненних монстрів. Палаючі змії, химери й дракони здіймалися, падали і знову здіймалися вгору, а все це віковічне сміття, яким вони живилися, летіло в їхні ікласті пащеки, прилипало до пазуристих лап і врешті—решт поглиналося цими пекельними почварами.