Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця
Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця

Электронная книга - «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця». Краткое содержание книги:

Події в романі відбуваються після смерті Богдана Хмельницького. Автор розповідає про пригоди Козака Мамая — мандрівного запорожця, вояки і гультяя, жартуна і філософа, безстрашного лукавця і навіть… чаклуна, який може покликати на допомогу магічні сили, рятуючись від небезпек. Якось Ільченко сказав: «Коли в скрутну хвилину люди не плачуть, а сміються, вони — проти будь-якого ворога дужчі». Про це його роман-епопея, який за всіма параметрами підпадає під визначення «шедевр» і який критики ставлять в один ряд з творами Сервантеса «Дон Кіхот» і Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель».
1 ... 109 110 111 112 113 114 115 116 117 ... 280
Перейти на страницу:

Багатьом народним артистам випадало здобувати в глядачів сльози болю чи реготу, приймати квіти й інші дари серця, багатьох носили на руках або возили, впрягаючись у колісниці, але ж усі ті видатні актори ставали властителями дум — з плином часу, після довгої праці, а не так раптово, як це спостигло Михайлика, котрий пробув на театральному кону — не десятки літ, не рік, не місяць, навіть не годину, а лише кільканадцять шпарких дзиґаревих хвилин, навіть і сам того не збагнувши, що став за ті хвилини артистом, улюбленцем величезного гурту людей, громади, — і все це скоїлось саме так — передусім тому, що простосердий ковалисько, наче вгадавши душевну потребу глядача, не дав Смерті здолати Климка й знищив її, як того й жадали мирославці, прагнучи миру в тяжку пору війни.

Ось чому вдячні глядачі підхопили здорованя Михайлика на руки і з криками захоплення кудись понесли й понесли.

Інші схопили його матінку й понесли за сином обережно, мов святиню, жваву й гожу українську матір, яка нараз помітила, що їх несуть не туди, куди обоє поспішали, а в інший бік, звідкіль вони кілька годин пробивались по непевному базарному морю, щоб дійти, нарешті, до кузні невідомого їм ковалика-москалика.

— Стійте! — звеліла Явдоха, та ніхто не почув. — Стривайте! — гукнула вона дужче, але її голос потонув у кипучому гаморі мирославців.

— Стійте! — ревнув басом Тиміш Прудивус, що йшов коло нені, і добрі люди спинились.

— Куди несете? — стурбовано спитала Явдоха.

— Куди ж! — відповіли їй з гурту. — Звичайна річ!

— До шинку, матінко!

— Душу поскоромить горілчиною!

Явдоха обернулась до тих, що несли Михайлика, й наказала йому:

— Злазь-но!

— Чому ж? — ображено спитали щирі мирославці.

— Ніколи нам, — вимушено посміхнувшись, відказала матінка.

— Субота — не робота! — відмовили з юрби.

— До шинку ми не підемо, — рішуче мовила паніматка і так повела плечем, що її мерщій спустили додолу.

— Чому ж? — спитав Прудивус. — Ненько?

— В них же — ні шеляга! — голосно прошепотів Прудивусові над вухом Іван Покиван. — Чи не бачиш?

— Бачу, — стиха відмовив Прудивус. — Очі в хлопця такі голодні, наче три дні не їв! — і обережно звернувся до Явдохи: — Тітко!

— Чого тобі, синку?

— Ви, бачу, певні, що ні динара у вас нема?

— А тобі до того — зась!

— Вам, ненько, бачу я, здається, що ви такі вже бідні, такі бідні…

— Одчепись, поки я не розсердилась!

— Буцім у вас, — не вгавав Прудивус, — нема ні шага?

— Коли б же це тільки здавалося, — сумно посміхнулась Явдоха, а Прудивус, бачивши цю милу материнську усмішку, схопив неньку за руку й повів її назад, аж до помосту, де щойно відбувалась вистава.

— Ви ж бо вже розбагатіли, матінко, — лукаво посмикуючи вусом, вказав Прудивус і при самім кону підштовхнув Явдоху до воза, де ще росла величезна купа доброхітних даянь, що їх зносив і зносив сюди по виставі мирославський глядач, складаючи плоди власної праці на возі й біля воза: хто клав гуску, а хто — курку, а хто копчений окіст, або качан капусти, або горнятко масла, а хто — просто глечик новенький, порожній, полотенця сувій, вівса мішечок, пшона торбинку, а хто й меду стільник у капустянім листі, хто папушу тютюну, хто гілку шипшини з білим цвітом, а хто хустку вишивану або шапку смушеву, а хто й гроші, — що в кого було! — і всього там набиралося вже так багато, що й Бевзів поміст почали закладати щирими дарами народу, і тая даровизна, бо ж глядачів було чимало, все росла та й росла.

19

— Оце все — ваше, матінко, — урочисто сказав Тиміш Прудивус.

— Тю на тебе! — слушно відмовила Явдоха.

— Це все ти, хлопче, заробив, — обернувся Прудивус до Михайлика.

— З глузду спав! — кивнув на лицедія й Михайлик. І спитав: — Коли ж це я таке заробив?

— Зараз.

— Чим же?

— Піснею.

— Хіба ж піснями заробляють! — взяв під сумнів парубок, бо це йому здалось блюзнірством: за пісню брати гроші. — Я не жебрак! — додав сердито. І кивнув: — Ходімо далі, мамо!

— Е-е, ні! — спинила його ненька. — Не поспішай! Це діло треба… той… — і пильно обернулась до Прудивуса: — То ти, лебедику, говориш, буцім усе це — наше?

— Ваше, — потвердив Прудивус.

— Ваше, — мовив і Йван Покиван, усе ще обачно тримаючись далі від шаленого ковалиська.

1 ... 109 110 111 112 113 114 115 116 117 ... 280
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)