Джеррі-Островик

— Чи не вийде й з нами того, що колись з «Ессексом», сер… — зауважив Доутрі, звертаючись до Старого Моряка.

— Ну що ж, буде нам тільки по заслузі, — відповів той. — І нащо така безглузда жорстокість?

Майкл, що відчував загальне хвилювання, але не міг нічого бачити через фальшборт, вискочив на верх рубки і, вгледівши страховище, грізно загавкав. Усі злякано озирнулись на нього, а стюард пошепки втихомирив пса.

— Щоб це було востаннє, — здушеним від гніву голосом сказав Грімшо Нішіканті. — Ще раз вистреліть у кита, і я вам відкручу вашу брудну голову. Чуєте? Я не жартую. Вам і очі повилазять.

Єврей кисло всміхнувся й проскиглив:

— Та нічого не буде. Я не вірю, що кит потопив «Ессекса».

Поранене китеня, підштовхуване маткою, конвульсійно силкувалося пливти, але тільки крутилось на місці та переверталося з боку на бік.

Кружляючи довкола нього, матка випадково тернулась боком об лівий борт «Мері Тернер» біля корми, і судно накренилось на правий борт, а корма на добрий ярд піднялась над водою. Але на тому невмисному поштовхові ще не скінчилося. Злякана дотиком до судна, матка стріпнула хвостом. Його удар розтрощив поруччя й фальшборт перед форвантами, ніби сигарну коробку.

То було й усе. Понімілі з ляку люди на судні не спускали очей з морського страховища, знавіснілого з відчаю.

Так минула, може, година; матку з китеням помалу відносило далі від шхуни. Китеня кілька разів марно пробувало плисти. Врешті воно затіпалось у корчах і почало шалено бити хвостом.

— Передсмертні корчі, — тихо промовив Старий Моряк.

— Здохло, хай йому чорт — озвався капітан Доун ще за п'ять хвилин. — Ну хто б повірив? Від рушничної кулі! Моліть бога, щоб хоч на півгодини вітерець повіяв та дало нам відпливти від них далі.

— Трохи не вклепалися, — зауважив Грімшо.

Капітан Доун похитав головою й звів занепокоєний погляд угору, на обвислі вітрила, тоді окинув ним море — чи не морщить води, надлітаючи, вітер. Але морська поверхня була склисто-гладенька — тільки одна за одного неквапно котились великі розложисті хвилі, мов гори з живого срібла.

— Та вже все гаразд, — підбадьорив його Грімшо. — Бачте, вона відпливає геть.

— Авжеж, усе гаразд, і нічого страшного не було, — хвалькувато вихопився Нішіканта, витираючи піт з обличчя та шиї й дивлячись услід китовій матці. — Теж герої, перелякались великої рибини.

— А мені здалося, що ваша пика чогось була не така темна, як звикле, — вшпигнув його Грімшо. — Либонь, дійняло й вас до щирця.

Капітан Доун гучно зітхнув. Йому й гарикатись не хотілося, так він зрадів, що небезпека минула.

— Ви ж страхопуд, наскрізь страхопуд, — провадив Грімшо. — Опде справжній чоловік, — він кивнув головою на Старого Моряка. — Він не страхопуд! Він і оком не моргнув ні разу, а знав про небезпеку краще за вас, я певен. Якби мені довелось вибирати, з ким попасти після аварії на безлюдний острів, з вами чи з ним, я б тисячу разів волів мати його за товариша. Якби…

Його перебив крик з гурту матросів.

— Боже милосердний! — зойкнув капітан Доун.