Сильмариліон

І от нарешті в Доріат дійшли нові звістки про Нарґотронд; бо декотрі мешканці, врятувавшись під час побоїща та захоплення твердині, переживши Люту Зиму в нетрях, урешті-решт прийшли шукати притулку в Тінґола, і прикордонники привели їх до Короля. І з-поміж прибулих одні казали, ніби вся ворожа міць вирушила на північ, а другі — ніби Ґлаурунґ досі живе в палацах Фелаґунда; одні казали, ніби Мормеґіл загинув, а другі — ніби чари дракона перетворили його на камінь і він досі там. Але всі визнавали те, що в Нарґотронді було відомо і до знищення: Чорний Меч — то ніхто інший, як Турін, син Гуріна з Дор-ломіну.

Тоді Морвен мовби збожеволіла від горя і, знехтувавши порадою Меліан, сама-самісінька поїхала в нетрі шукати сина чи бодай правдивих новин про нього. Проте Тінґол вислав їй навздогін Маблунґа з багатьма відважними прикордонниками, щоби ті знайшли її та провадили далі, а заразом дізналися, що зможуть, про Нарґотронд; Ніенор же було наказано зоставатись у Менеґроті. Проте безстрашність Гурінового роду жила й у ній, а тому в лиху годину, надіючись, що Морвен поверне назад, аби не наражати на небезпеку власну доньку, дівчина вдягнулася на манір Тінґолових воїнів і рушила в ту злощасну мандрівку.

Воїни Короля зустрілися з Морвен на берегах Сіріону, і Маблунґ умовляв її повернутися до Менеґрота; проте вона була наче причинна і не дозволила себе переконати. Отоді й виявили присутність Ніенор, яка, незважаючи на наказ Морвен, відмовилась іти назад; і Маблунґ хоч-не-хоч привів їх до прихованих поромів на Сутінкових Озерах, і вони переправилися через Сіріон. По трьох днях мандрів подорожні дісталися до Амон-Етіру, Пагорба Дозорців, що його давним-давно, за наказом Фелаґунда, з великою натугою насипали на відстані ліги перед дверима Нарґотронда. Там Маблунґ залишив Морвен і її доньку в оточенні вершників, заборонивши їм рухатися далі. А сам, не спостерігши з висоти пагорба жодного знаку присутності ворогів, якомога тихіше спустився з розвідниками до Нароґу.