Сильмариліон
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: АСТРОЛЯБІЯ
- ISBN: 978-966-8657-24-5
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сильмариліон». Краткое содержание книги:
Ця книга — легендарна провісниця Володаря Перстенів — пропонує нам цілісну міфологічну історію майстерно вифантазуваного, але такого реалістичного світу Середзем’я. Стрункий і взаємопов’язаний кодекс, у якому йдеться про епічну боротьбу між добром і злом, становлять окремі твори: Айнуліндале — міф про Творення світу, про виникнення Зла та причини Падіння; Валаквента — картина ієрархії божественних сил, зображення їхньої вдачі та ролі у Творінні; Квента Сильмариліон — історія повстання Феанора та його роду проти богів, вигнання повстанців із Валінору та їхнє повернення до Середзем’я, а також безнадійної, незважаючи на жертовну мужність, війни з великим Ворогом за Сильмарили — досконалі коштовності, що їх виготовив Феанор, а викрав Морґот; Акаллабет розповідає про падіння великого острівного королівства Нуменор наприкінці Другої Епохи, а сказання Про Перстені Влади подає короткий огляд величних подій Третьої Епохи, насамперед — перебіг Війни за Перстень.
Тоді Турамбар, прикликавши на допомогу всю волю та мужність, одинцем видерся кручею і опинився попід драконом. Відтак витяг Ґуртанґа і, зібравши всю міць своїх рук і своєї ненависті, ввігнав його у м’який живіт Черва аж по саме руків’я. І Ґлаурунґ, відчувши смертельну муку, пронизливо заревів, і в шаленому пориві вигнув догори зсудомлений тулуб, і перекинувся через ущелину, і там, на дальньому березі, метався та звивався кільцями в агонії. Дракон палив і трощив усе довкола, доки вогні його позгасали, а сам він затих.
Коли тіло Ґлаурунґа зсудомило, Ґуртанґ вирвався з рук Турамбара і застряг у череві дракона. Тому Турамбар, бажаючи повернути собі меч і подивитися на недруга, ще раз переправився через воду; і застав того простягнутим на всю довжину і заваленим на один бік, а з його черева стриміло руків’я Ґуртанґа. Турамбар схопився за те руків’я, і поставив ногу на драконове черево, і гукнув, передражнюючи слова Ґлаурунґа, промовлені у Нарґотронді:
— Вітаю тебе, Черве Морґота! Радий нашій новій зустрічі несказанно! Умри ж, і нехай темрява поглине тебе! Так Турін, син Гуріна, помстився за себе!
Потому вирвав меча, і тієї ж миті струмінь чорної крові вдарив із рани, потрапивши йому на руку та обпікши трутизною плоть. Тоді ж Ґлаурунґ розплющив очі й подивився на Турамбара з такою люттю, що його мовби громом ударило; через той удар, а ще через муку, завдану отрутою, тьма оповила сина Гуріна й він упав мов підкошений, а меч опинився під ним.
Волання Ґлаурунґа прокотилося лісами і долинуло до людей, котрі чекали біля Нен-Ґіріту; і коли ті, що позирали вперед, почули той рев і побачили вдалині руйновище та згарище, які вчинив дракон, то подумали, що він переміг і нищить своїх нападників. Нініель же сиділа біля водоспаду і тремтіла, бо, зачувши Ґлаурунґів голос, вона відчула, як темрява знову наповзає на неї та наче приковує її до того місця.
Такою і застав її Брандір, який, утомлено шкутильгаючи, нарешті добувся до Нен-Ґіріту; а коли довідався, що дракон перетнув ріку, подолавши своїх недругів, серце його сповнилося жалем до Нініель. Попри те, він помислив: «Турамбар загинув, а Нініель жива. Тож може трапитися так, що вона піде зі мною, я поведу її геть і ми разом урятуємося від дракона». По якомусь часі він підступив до Нініель і сказав:
— Ходімо! Час іти. Якщо хочеш, я буду твоїм проводирем.
Він узяв її за руку, а вона мовчки підвелась і рушила слідом; і ніхто не побачив їх у темряві.
Щойно вони спустилися стежкою до Переправ, зійшов місяць і сірим світлом освітив землю, і Нініель мовила:
— Хіба це та дорога?
Брандір же відповів, що не знає іншої дороги, крім як щодуху тікати від Ґлаурунґа, рятуючись у глушині. Та Нініель сказала:
— Чорний Меч був моїм коханим і чоловіком. Я йтиму кудись, тільки щоби знайти його. Про що інше ти міг подумати?
І помчала вперед. І бігла так до Переправ через Тейґлін, і угледіла Гауз-ен-Еллет у білому місячному світлі, й нестримний жах охопив її. Тоді вона відвернулася, зойкнувши, і скинула плаща, і помчала на південь уздовж ріки, і біла її одіж сяяла проти місяця.
Так Брандір і вгледів її зі схилу пагорба, і звернув, аби вийти навперейми, та все-таки був позаду, коли Нініель дісталася руйновища, яке вчинив Ґлаурунґ поблизу стрімкого краю Кабед-ен-Арасу. Там вона побачила простягнутого дракона, та не зважила на нього, бо осторонь лежав чоловік; і вона підбігла до Турамбара, марно кличучи його на ім’я. А потому, помітивши його обпалену руку, Нініель умила її слізьми й перев’язала смужкою свого вбрання, і поцілувала коханого, і ще раз закликала прокинутися. Тієї миті Ґлаурунґ ворухнувся востаннє перед смертю і з останнім подихом вимовив:
— Вітаю тебе, Ніенор, донько Гуріна. Перед смертю ми зустрілися знову. Радій же, бо ти нарешті знайшла брата твого. Аж тепер упізнаєш його — того, хто завдає удару потемки, хто віроломний із недругами, хто зраджує друзів і накликає прокляття на цілий рід його — Туріна, сина Гуріна! Та найгірше з його діянь ти відчуєш у собі.
Відтак Ґлаурунґ сконав, і полуда злоби спала з дівчини, й ціле своє життя пригадала вона. Опустивши погляд на Туріна, Ніенор скрикнула: