Сильмариліон
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: АСТРОЛЯБІЯ
- ISBN: 978-966-8657-24-5
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сильмариліон». Краткое содержание книги:
Ця книга — легендарна провісниця Володаря Перстенів — пропонує нам цілісну міфологічну історію майстерно вифантазуваного, але такого реалістичного світу Середзем’я. Стрункий і взаємопов’язаний кодекс, у якому йдеться про епічну боротьбу між добром і злом, становлять окремі твори: Айнуліндале — міф про Творення світу, про виникнення Зла та причини Падіння; Валаквента — картина ієрархії божественних сил, зображення їхньої вдачі та ролі у Творінні; Квента Сильмариліон — історія повстання Феанора та його роду проти богів, вигнання повстанців із Валінору та їхнє повернення до Середзем’я, а також безнадійної, незважаючи на жертовну мужність, війни з великим Ворогом за Сильмарили — досконалі коштовності, що їх виготовив Феанор, а викрав Морґот; Акаллабет розповідає про падіння великого острівного королівства Нуменор наприкінці Другої Епохи, а сказання Про Перстені Влади подає короткий огляд величних подій Третьої Епохи, насамперед — перебіг Війни за Перстень.
І Турін поспішив до Нарґотронда, збираючи на шляху рештки війська; і листя опадало з дерев од поривів сильного вітру, коли вони йшли, й осінь поволі переходила в жорстоку зиму. Та дракон Ґлаурунґ і орківське військо першими дісталися до Нарґотронда і нагрянули зненацька, ще коли охоронці, котрі зосталися для оборони твердині, ні сном ані духом не відали про події при Тумґаладі. Того дня величний і твердокам’яний міст через Нароґ, збудований за наказом Туріна, послужив злу, — адже в поспіху зруйнувати міст не вдалось, і ворог без зусиль перебрався через глибоку ріку, і Ґлаурунґ видихнув огненний шал на Двері Фелаґунда, і вони піддались, і впустили його досередини.
Тож, доки наспів Турін, жахливе плюндрування Нарготронда було майже завершено. Орки повбивали або прогнали всіх, хто міг тримати зброю в руках, і саме нишпорили у величних залах і в покоях, грабуючи та знищуючи все на своєму шляху; жінок же та дів, котрі не загинули від меча чи у вогні, вони з’юрмили на терасі перед дверима, щоби відвести їх у неволю до Морґота. Руїну та горе застав Турін, і ніхто не міг його стримати — і не стримував, коли він, збиваючи з ніг кожного, хто опинявся на його шляху, переходив через міст і прорубував шлях до бранців.
Тепер він стояв одинцем, бо нечисленні його послідовники розбіглися по сховках. Але за мить у розверзтому отворі Дверей Фелаґунда з’явився Ґлаурунґ і ліг позаду, між мостом і Туріном. Потому раптом злий дух, що сидів у ньому, заговорив, кажучи:
— Вітаю тебе, сину Гуріна! Радий нашій зустрічі несказанно!
Тоді Турін випростався і, сягнисто ступаючи, став супроти нього, і краї Ґуртанґа сяяли, мовби полум’я; та Ґлаурунґ витримав його удар і, широко розплющивши зміїні очі, придивлявся до Туріна. Безстрашно глянув у ті недремні вирла Турін, занісши меча, й у ту хвилину на нього подіяли драконові чари, й він завмер непорушно. Тривалий час він стояв отак, мовби камінна статуя; і перед Дверима Нарґотронда їх, застиглих, було тільки двоє. Та Ґлаурунґ заговорив удруге, висміюючи Туріна, і сказав:
— Лихі були шляхи твої, сину Гуріна. Невдячний годованцю, розбійнику, вбивце друга, викрадачу кохання, загарбнику Нарґотронда, зухвалий полководцю, зраднику роду. Твої мати і сестра живуть у Дор-ломіні рабським життям, бідують і злидарюють. Ти зодягнутий, неначе вельможа, а вони ходять у лахмітті; вони тужать за тобою — тобі ж до того байдуже. Ото втішиться твій батько, дізнавшись, якого має сина; а він таки дізнається.
І Турін, під владою Ґлаурунґових чарів, почув ці слова, і побачив себе у кривому дзеркалі злоби, і зненавидів те, що побачив.
А доки очі Ґлаурунґа тримали його знерухомленим у душевних муках, орки погнали геть з’юрмлених бранців, і вони пройшли зовсім близько від Туріна, і перетнули міст. І була поміж ними Фіндуілас, і, проходячи, вона кликала Туріна; та Ґлаурунґ відпустив його допіру тоді, як її крики та голосіння бранців стихли на шляху до Півночі, й у вухах воїна все ще лунав почутий голос, якого відтоді годі було позбутися.
Відтак Ґлаурунґ раптом відвів погляд і взявся чекати; і Турін поволі заворушився, ніби прокидаючись од страхітливого сну. Отямившись, він із гучним кличем кинувся на дракона. Проте Ґлаурунґ засміявся, кажучи:
— Якщо хочеш загинути, я радо порішу тебе. Та мало користі з того буде для Морвен і Ніенор. Ти не зважив на волання ельфійки. Невже відкинеш і голос крові?
Одначе Турін, замахнувшись мечем, ударив дракона межи очі, тож Ґлаурунґ, квапливо звившись кільцем, вивищився над ним і проказав:
— Ні! Ти принаймні відважний. Відважніший за всіх, кого я стрічав. І брехатимуть ті, хто скаже, ніби ми не шануємо звитяги супротивників. Знай же! Я дарую тобі свободу. Розшукай родину, коли зумієш. Забирайся! Бо якщо знехтуєш моїм даром, то ельфи чи люди, котрі, можливо, виживуть і складатимуть легенди про ці часи, згадуватимуть тебе зі зневагою.
І Турін, іще не звільнившись остаточно від драконового дурману, повірив словам Ґлаурунґа, як повірив би словам недруга, котрому знайоме почуття жалю, і повернувся, і квапливо перейшов через міст. А Ґлаурунґ люто просичав йому в спину:
— Тепер поспіши в Дор-ломін, сину Гуріна! Інакше орки знову випередять тебе. Якщо загаєшся, рятуючи Фіндуілас, то ніколи не побачиш Морвен та Ніенор; і вони проклянуть тебе.
Турін рушив північною дорогою, і Ґлаурунґ засміявся ще раз, адже виконав доручення Повелителя. Потому вирішив себе потішити і могутнім вогняним ударом випалив усе довкола. Тоді зібрав заклопотаних грабунком орків і прогнав їх геть, не дозволивши взяти здобичі — навіть найменшої цінної дрібнички. Затим зруйнував міст і скинув його в піняву Нароґу; й, убезпечившись, зібрав усі запаси та багатства Фелаґунда, згромадив їх на купу в найглибшій залі й улігся зверху, щоби трохи перепочити.