Вибрані твори в двох томах. Том II
- Автор: Ткач Дмитро
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том II». Краткое содержание книги:
— Це там, у клубі, навчився? — питає боцман Волощук, намагаючись надати своєму голосові якнайбільше ласкавості.
— Ні, сам склав, — говорить Федя.
— Невже сам? — щиро дивується боцман. — То ти, братику мій, може, справді артистом станеш?.. І як же воно в тебе виходить? З чого ти береш оту пісню?
— Я й сам не знаю… Отак, буває, щось роблю чи просто лежу, а мені всякі мотиви вчуваються. Наче хто на вухо нашіптує.
Боцман зачудовано крутить головою.
— Дивна ти людина, Карпенко. Якийсь не такий, як всі…?А одного разу Федя, червоніючи на виду, звернувся до боцмана:
— Можна мені сьогодні трохи довше на березі побути?
— А що там у тебе?
Федя переступає з ноги на ногу, хоче щось сказати, але ніяк не наважиться.
— Та кажи вже. Чого ж мовчиш?
Але Федя ще збирається з силою, груди його схвильовано дихають, він опускає голову й тихо говорить:
— Я… одну дівчину додому проведу… Маринка… Вона у нас в хорі співає.
Боцман здивовано округлює очі.
— Маринка?.. А ти ж казав, що в тебе є дівчина.
— Нікого в мене немає.
— Як-то немає? Сам же розказував!
Федя заперечливо крутить рудою головою.
— То я вигадав ту дівчину.
— Навіщо ж вигадав?! Таки дивна ти людина, ось що я тобі скажу, братику мій… А може, ти й цю вигадав? Може, ніякої Маринки і немає?
— Ця є… Вона така привітна, ласкава…
Обличчя Федине вже не здається боцманові таким некрасивим, як раніше. Воно осяяне якимсь внутрішнім вогнем знайденого щастя, схвильоване новими, ще ніколи не переживаними почуттями. Боцман в душі страшенно радий за Федю, йому хочеться притиснути оцю руду голову до своїх грудей. Але він стримано і роблено суворо говорить:
— Тільки дивись мені. На кораблі бути вчасно.
На кораблі справжнє свято. Закінчено ремонт. «Мисливець» погойдується на синювато-зеленій воді бухти, красується свіжопофарбованими бортами, вилискує чистою палубою. На кормі знову полощеться прапор з блакитною смужечкою, біля якого в урочистій позі застиг вахтовий матрос з гвинтівкою в руці.
Після ремонту знову почнуться морські походи. Вітри, шторми, важка ходова вахта. Але все це приносить тільки радість справжньому морякові. Є на чому показати свою силу й відвагу!
Федю хвилюють дві події — день закінчення ремонту збігся з днем його виступу в клубі. Виступ відбудеться ввечері, але Федя з самого ранку не знаходить собі місця. Неспокій володіє ним. Для своїх товаришів на кораблі він уже звик грати й співати, але ніколи ще не доводилось йому виступати зі сцени перед сотнями глядачів.
А разом ще одна тривога ятрить серце. Вчора на співці чомусь не було Маринки, і Федя не посмів ні в кого запитати, що з нею трапилось. Може, захворіла?.. Може, вона й сьогодні не прийде?.. Тільки тепер зрозумів Федя з усією силою: з того часу, як познайомився з Маринкою, вона увійшла в його життя назавжди. Саме для неї нечуваними ще звуками забриніла його гітара. Саме для неї по-новому зазвучав його голос. Він ще ні слова не сказав Маринці про свої почуття, але вона й сама все бачить.
Та й не тільки вона. Кому на кораблі не видно, як змінився Федя з тих пір, як у його життя увійшла Маринка! Майже з усіма її познайомив і кожного дня розповідає про неї своїм друзям з по-дитячому довірливою, неприхованою радістю. Ім'я Маринки стали вимовляти на кораблі з такою шанобою, як і Федине.
Тільки з Борисом Усиком не познайомив Федя Маринки. Навіть думка про те, що вони можуть знати одне одного, викликала у Феді якусь неясну тривогу. Але одного разу, коли Федя з Маринкою йшли сонячною вулицею міста, Борис Усик сам підійшов до них. Власне, він вдав, що підходить до Феді, як до близького товариша, але Федя знав, що то був лише привід. Усик перший простяг руку дівчині, посміхаючись своїм рожевим ротом:
— Будьмо знайомі, — і назвав себе.
Вона відповіла, цього вимагала звичайна чемність.
Феді страшенно хотілося, щоб Усик пішов собі геть, але він уперто не відставав і сипав, як із мішка, заяложеними жартами. Нарешті, він відстав. Але Федю ще довго не залишало таке відчуття, нібито Борис Усик незримо стоїть між ним і Маринкою.
Того ж вечора, вже на кораблі, Усик, масно поблискуючи очима, сказав Феді:
— Гарну діваху ти собі відчикрижив. Федя зблід, зробив рішучий крок уперед.
— Не смій так про неї!.. Чуєш?
Борис злякано відсахнувся, не чекав такого від Феді. Але зараз же опанував себе, негарно засміявся: