Вибрані твори в двох томах. Том II
- Автор: Ткач Дмитро
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том II». Краткое содержание книги:
Але Федя вже не може грати. Він обхопив руками зігнуті коліна і, погойдуючись з боку на бік, думає про розмову з боцманом.
Після літніх походів, готуючись до зимової кампанії, «Мисливець» став на стапелі на ремонт. Роботи підкинуло всім, але разом з тим команда дістала змогу частіше бувати на березі. Це особливо радує Бориса Усика. Він щодня заводить нові знайомства, одержує листи від дівчат і хвалиться ними перед матросами, перечитує, не соромлячись, всім, хто хоче слухати, регочеться:
— Ой, дурна ж! Вона й не знає, що я учора в її сусідки, у Катьки, був.
— Як же ти можеш так?.. — запитує його Федя, болісно морщачи обличчя. — Адже ти, може, хорошу людину ображаєш!
Борис Усик пригладжує долонею свої густі чорні, що аж вилискують, кучері, в які закоханий до безтями, і самовдоволено посміхається.
— А вони самі до мене липнуть. Я їх притягую очима, наче удав кролика. Вже вона не володіє собою, вся в моїй владі, мов загіпнотизована.
Він помічає боцмана, який іде по палубі з мідною дудкою на грудях, по-змовницькому підморгує чорною, наче намальованою, бровою і змовкає. В присутності боцмана він не насмілюється погано розповідати про дівчат. Так обріже, що тільки держись. А то ще й на берег не пустить. Усик швидко відходить від Феді, але ще встигає шепнути:
— Ти ж віддаси свою чергу сьогодні? Тобі на берег ні до чого, а мені позаріз потрібно.
— Добре, — погоджується Федя, хоч у думці сам себе кляне за ще раз виявлену слабкість. Скільки разів давав собі слово не слухатися Борисових теревенів і не поступатися йому своєю чергою на берег, але все ж не відважиться просто у вічі сказати про це Усику. Так уже повелося здавна, що Борис Усик поводиться з Федею, як із залежним.
Боцман Волощук зупиняється біля дверей камбуза, суворо зиркає вслід Усику.
— Що, знову той пустомолот умовляв тебе?.. Ніякої згоди не давай. Сьогодні ввечері сам підеш до міста.
— А мені не треба, товаришу боцмане, — відповідає Федя.
— Не гуляти посилаю, а за ділом, — говорить Волощук значущо. — Казав начальник матроського клубу, щоб ти прийшов до нього з гітарою. Виступатимеш на сцені.
Федя широко, здивовано відкриває очі.
— Звідки ж він мене знає? І хто йому сказав, що я граю на гітарі?
— А це вже у нього запитай, братику мій. — Ледве вловима посмішка заіскрилася в боцманових очах і одразу ж погасла. — Тільки дивись, не підведи нашого корабля.
Тепер Федя майже щодня йде до клубу. Повертається звідти веселий, радісно збуджений, гомінкий. Розповідає хлопцям про те, що на вечорі художньої самодіяльності йому доведеться співати і виконувати соло на гітарі. Керівник каже, що в нього тепер кращого гітариста за Федю немає.
Вранці він, як завжди, встає раніше від усіх і, коли матроси вибігають на палубу на зарядку, зустрічає їх веселою, співанкою чи хорошим жартом.
— Розтьохкався наш Соловейко, — радо сміються матроси, і кожен з них намагається хоч чим-небудь стати Феді в пригоді. Один, якщо має вільну хвилину, біжить на камбуз допомогти чистити картоплю. Другий добровільно візьметься драїти каструлі і вже подбає, щоб вони і зверху, і зсередини горіли, як сонце. Третій помиє посуд, почистить ножі. Все ж легше Феді. Все ж у нього більше часу лишиться, щоб зайвий раз пограти та поспівати. Кожному хочеться, щоб Федя зайняв перше місце в гуртку самодіяльності.
Боцман Волощук ставиться до Феді з якоюсь зворушливою турботою. Коли надворі холодно, ніби мимохідь кине, проходячи повз камбуз:
— А ти, Карпенко, голі груди не виставляй. Ще, чого доброго, голос захрипне. Як співатимеш?
Один тільки Борис Усик ходить по кораблю, як темна ніч. По-перше, йому, як кажуть матроси, «увірвався бас» щодо берега. А по-друге, його гризе заздрість. Як це так, що кок Федя, якого Усик вважає за ніщо, опинився в центрі уваги всієї команди? Як це так, що всі Федю мало на руках не носять? Подумаєш, артист знайшовся!..
Матроси сміються з Бориса Усика:
— Що ж тепер бідолашні дівчата роблять без тебе на березі? — хитро запитує один і підморгує іншим.
— Даремно ти, Борисе, свої кучері кохаєш, — піддає жару другий. — Нікому ними любуватися, так і посивієш на самоті..
Матроси такий народ, що їм тільки попади на зуби: перетруть з кісточками.
У Бориса аж у грудях клекоче від злості. «Ну, нічого, стривайте, ще на кутні засміється з своїм Федею!» — погрожує він в думці, хоч і сам не знає, що він може зробити, щоб ущемити чи принизити чимось Федю.
А Федя увесь віддався своїй гітарі та своїм пісням. Тільки випаде вільна хвилина, сідає десь у тихому куточку і підбирає на струнах якийсь новий мотив. А потім програє та проспіває його і всім на кораблі.