Вибрані твори в двох томах. Том II
- Автор: Ткач Дмитро
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том II». Краткое содержание книги:
Наслідки були разючі. Швидко він навчився готувати таку смачну їжу, що матроси тільки прицмокували:
— Оце так Федя! Оце так утер носа всім кокам флоту!?І запевняли його наперебій:
— Ти ж природжений кок!
Може, вперше тоді його щиро хвалили. І Федя ожив, весело заторохтів каструлями на камбузі… Закінчилось усе це тим, що команда почала просити Федю, щоб він лишився коком і надалі. І Федя не міг відмовитись. Він був надзвичайно радий, що став потрібний іншим, що його оцінили й полюбили.
Нелегка служба на кораблі, а особливо на такому маленькому, як «Мисливець». Важко всім — машиністам, рульовим, сигнальникам. Але всі вони стоять вахту позмінно. А в кока на камбузі зміни немає. Чи тебе кидає з боку на бік так, що й на ногах не встоїш, чи у тебе від лютої качки каструлі ходором ходять, нікому до цього діла немає. Тричі на день команду треба нагодувати хоч би що.
Але Федя не тільки ніколи не скаржиться на труднощі, а й виконує свої обов'язки з жартом та піснею. Неначе наново народилась людина. І матроси люблять його за це, а за хороший голос та любов до співу Соловейком називають. І боцман уже не лається, як колись було. Навпаки, почав він до Феді ставитись з якоюсь особливою увагою та навіть ніжністю.
Добре Феді в морі. Але як тільки корабель пришвартується до берега, Федя стає не схожий на себе. Не співає пісень, ходить з кутка в куток тихий, замислений і сумний. Жде, поки команда зійде на берег, а потім бере гітару, ховається десь у відлюдне місце і грає. Ніхто не знає й не питає, що діється з нього на серці.
Ось і зараз: сидить Федя один-однісінький та перебирає звичними слухняними пальцями чутливі струни. Не сильні, але сповнені живого почуття звуки зливаються в дивовижну гармонію, ніби квіти вплітаються у розмаїтий вінок. Цей вінок звуків м'яко тремтить у червонуватому надвечірньому повітрі і пливе широкими хвилями, такими ж, як на морі. Здається, що звук і рух зливаються в одне, і навіть, коли Федина гітара затихає на якусь хвилинку, чарівні звуки не гаснуть, а живуть у рухливому гомоні моря.
Нараз Федя помічає недалеко від себе боцмана Волощука. Старий моряк стоїть нерухомо, мов статуя, дивиться кудись у далечінь. Але кожен, хто глянув би на нього зараз, зрозумів би, що він слухає музику.
Гітара затихає. Юнак гладить її шорсткою напрацьованою долонею, мов живу, незадоволено косить очима на боцмана: «І що йому треба? — можна прочитати на його обличчі. — Дав би мені спокій».
Але боцман підходить до Феді, сідає поряд.
— Ти грай, не соромся… В твоїй музиці, братику ти мій, велика сила захована. Та й співаєш ти так, що до серця дістає. Недарма тебе Соловейком називають.
Обличчя у боцмана лагідне, голос проникливий, наче й не його; мабуть, не одну думку розворушив Федя в його посивілій голові, і хлопець густо червоніє:
— Ну, що ви, товаришу боцмане…
Волощук не помічає Фединого замішання, веде своєї:
— Бути б тобі артистом на сцені, щоб люди раділи, слухаючи, та ось вродою тебе природа обидила… Ти вже, братику мій, не сердься, що я так, у вічі…
— Та чого ж… я знаю… — тихо відповідає Федя і никне головою.
— От і дівчини в тебе немає, а це ж, мабуть, прикро в твої роки…
Старий боцман розворушує найболючішу Федину рану. Ні, він зовсім не має наміру завдавати хлопцеві болю. Навпаки, йому здається, що цими своїми словами він зогріє серце Феді своїм співчуттям, висловить найбільшу приязнь до нього. І Федя добре розуміє це, тому й не сердиться на боцмана. Але разом з тим він не хоче, щоб його жаліли, щоб йому співчували. Тому рішуче й твердо говорить:
— Є в мене дівчина.
— Є?.. — Волощук недовірливо мружить ліве око, з-під брови позирає на Федю. Ця несподівана твердість у його голосі змушує боцмана уважніше придивитись до хлопця. Він бачить те, чого раніше не помічав: твердий, вугластий, наче висічений з граніту, злам губ, який робить його обличчя навіть гарним.
— А чого ж ти ніколи на берег не зійдеш? Навіщо своєю чергою тому гульвісі Усику поступаєшся?
— А вона не тут… Вона там, де я до флоту жив.
Боцман приглядається: чи то кров прилила до Фединого обличчя, чи призахідне сонце, що лежить на воді у мереживі хмаринок, пофарбувало його щоки в рожевий колір?
— Он як!.. Ну, то добре, коли є дівчина. Люблять не за красу, а за щире серце, — підсумовує боцман розмову і, йдучи собі, радить Феді: — Ти грай далі. Я не заважатиму.