Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Коротка історія семи вбивств
Коротка історія семи вбивств - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Коротка історія семи вбивств

Электронная книга - «Коротка історія семи вбивств». Краткое содержание книги:

Грудень 1976 року. Ямайка фактично на порозі громадянської війни, в гето Кінгстона ллється кров. «Король реґі» Боб Марлі готується до грандіозного концерту за мир, покликаного зняти напругу в суспільстві. Група озброєних бандитів вдирається в його дім і поливає все вогнем... Довкола цього замаху, який сколихнув увесь світ і породив безліч чуток на десятиліття наперед, розгортається епічне полотно роману ямайського письменника Марлона Джеймса під провокаційною назвою «Коротка історія семи вбивств».
Книжка здобула Букерівську премію 2015 року і викликала бурхливу реакцію читачів та літературної критики.
УВАГА!
Текст книжки містить фрагменти, пов’язані з сексом, насиллям та розповсюдженням і вживанням наркотичних речовин! Містить ненормативну лексику! Не рекомендовано особам до 18 років!
Перекладачі намагалися максимально передати специфіку живої мови персонажів.
1 ... 108 109 110 111 112 113 114 115 116 ... 179
Перейти на страницу:

— Шо воно таке?

Я беру розмальовку догори дриґом: навіщо її вертіти, якщо на обкладинці написано здоровенними буквами: «США — це Демократія!» Американець дивиться на те, як я тримаю книжку перевертом, і я точно знаю, що він думає. «Послухай, Льюїсе, compadre[385], я знаю, ти розумієш, про що йдеться, але ти впевнений, що ми взяли правильного хлопа?»

— Це ніби схема, щось схоже на те. Льюїсе, він знає, що... Тобто... дивись. Можна я її візьму, на секунду? Дякую. Погляньмо, погляньмо... Ага! Сторінки шість і сім. Бачиш, шоста сторінка? Це світ за демократії. Ось бачиш? Люди в парку. Діти пробігають повз візки з морозивом, хтось хапає «Твінкі». Ось глянь: бачиш, хлопець читає газету? А ось іде дівчина, — гаряча штучка, правда? У міні-спідниці. Не знаю, що ці пацани вчать, але вони йдуть до школи. А всі дорослі на цій картинці? Вони можуть голосувати. Вони вирішують, кому потрібно піти... тобто, вести країну. О, так, поглянь ще на ці високі будівлі. Це все завдяки прогресу, ринковій економіці, свободі. Вільна ринкова система, синку. А якщо комусь на картинці що-небудь у цьому всьому не до вподоби, він може висловити свій протест.

— Хоч’, щоб я цю картинку розмалював, босе?

— Що? Ні, ні. Краще, скажімо, я дам тобі пару дюжин таких книжок, а ти віднесеш їх у свою колишню школу. Нам треба вчити молодь, наставляти її на правильний шлях, поки їх не переманили всі ці ліваки та комуняки. Всі ці комуняки — просто шизонуті; ти знаєш, чому серед них так багато підарасів? Бо нормальні люди — такі, як ми з тобою, — розмножуються. А комуняки? Вони — як ті гомики, ходять і переманюють на свій бік людей.

«Як і ваші америкосівські релігійні секти, що все тут заполонили», — думаю я, але вголос не кажу.

— Пра’ильно, босе, пра’ильно.

— Добре, добре. Бачу я, містере Вейлз, що ти хороша людина. І відчуваю, що з тобою можна ділитися думками. Ось що я тобі скажу: все, що ти зараз почуєш, — під грифом «Таємно». Цієї інформації поки що не має навіть Кіссинджер. Навіть Льюїс зараз почує її вперше. Ну ж бо, Льюїсе, ти знаєш, який промисел процвітає нині у Східному Берліні? Не знаєш? Пізні аборти. Угу, ти почув правильно. Якийсь м’ясник витягує немовлят на п’ятому, сьомому, іноді навіть на дев’ятому місяці вагітності і, щойно з піхви показується голівка, розсікає горло. Ти уявляєш цей жах? Справи там такі погані, що жінки вважають за ліпше вбити своїх дітей, ніж дати їм з’явитися на світ у так званій Східній Німеччині. Народ у тій Німеччині за всім стоїть у чергах — прямо як у цій книжці, містере Вейлз. Люди мало не вмирають у чергах навіть за звичайнісіньким милом! А знаєш, що вони з ним роблять? Продають або вимінюють на їжу. Бідні засранці не можуть дозволити собі навіть пристойної чашки кави: їхній обхезаний уряд змішує це лайно з цикорієм, житом та буряком і називає це все «мікскафе». Від самої назви блювати хочеться, еге ж? Я думав, що пройшов уже через все і все знаю. Але від цього, скажу я вам, просто волосся дибки. Ось ти, містере Вейлз, п’єш каву?

— Та я більше чайний, сер.

— Молодець, хлопче, молодець. Але ось ця маленька коштовна країна... За два роки вона стане ще однією Кубою або ще гірше — Східною Німеччиною, якщо цей процес не зупинити прямо зараз. Я бачив, як таке ледь не сталося в Чилі. Я бачив, як таке ледь не сталося в Парагваї. І одному лише Богу відомо, що може статися в Домініканській Республіці.

Дещо зі сказаного ним схоже на правду. Але ці люди з ЦРУ аж надто захоплюються. Варто їм лише подумати, що ти повірив, як це перетворюється для них на якийсь наркотик. Точніше, не на наркотик, а на спорт. «Ану, поглянемо, як далеко я зможу завести цього неука-ніґера». Краєм ока я спостерігаю, як він спостерігає за мною, гадаючи, чи я — таки та людина, яку він сподівався зустріти. Луїс Джонсон до самого свого від’їзду залишався під надзвичайним враженням від того, що чоловік, який не знає до пуття грамоти, виявився аж таким метикуватим. Зрозуміло, метикуватим у тому сенсі, наскільки можуть бути метикуватими дресований пес чи мавпа. Бач, як цей містер Кларк заливає мені про інопланетян, а сам дивиться: куплюся я на все це чи ні. І при цьому обличчя його здається таким серйозним, що я навіть раз глянув на небо — чи не стало воно сірим відповідно до настрою його розповіді.

— Я намагаюся сказати, що ця країна — на роздоріжжі. І наступні два роки будуть вирішальними. То можемо ми на тебе розраховувати?

Я навіть не знаю, яку срань цей чоловік сподівається почути у відповідь. Яких слів він від мене чекає? Що я готовий зійти на борт? Може, гарикнути йому: «На абордаж!» — зважаючи на те, що ми саме сидимо в піратській гавані Порт-Рояла? Доктор Лав стріляє в мене поглядом, після чого розмірено киває із заплющеними очима: мовляв, скажи цьому ідіотові те, що він хоче почути, muchacho.

— Я готовий зійти на борт, містере.

— Радий це чути. Першокласно, чорти б його взяли.

Містер Кларк підводиться й каже, що автомобіль доставить його назад у готель «Мейфер», де він отаборився, поки для нього готується квартира. Залишивши на столі десять американських доларів, він робить кілька кроків, але потім різко повертається — і припадає до мого лівого вуха:

— До речі. Я помітив, ти останнім часом відлучаєшся в Маямі і на Коста-Рику. Трудишся як бджілка, еге ж? Звісно, американський уряд не виявляє інтересу до ділової активності між Ямайкою і членами її діаспори. Працюй з нами з усіх питань, і ми шануватимемо конфіденційність наших угод. Перекладеш це йому, Льюїсе?

— Щасливої дороги, містере Кларк.

— Просто Кларк, без...

— ...«є» на кінці.

Hasta la vista![386]

Я дивлюся на Доктора Лава:

— Його справді звуть Кларк?

— А мене справді звуть Доктор Лав?

— Замість «ми» він каже «я».

— Я теж це помітив, hombre.

Мені на це звернути увагу?

— Та хрін його знає. Живи собі далі, та й по тому. Ви той свій ящик з пожитками ще не розпакували?

— Здається, америкоси кажуть «манатки».

— Я, по-твоєму, схожий на довбонутого янкі?

— Як, по-твоєму, я маю на це відповісти, Докторе Кохання-Зітхання? Ящик той уже давно розпакований.

Він має на увазі ще одну поставку, здійснену тим же шляхом, що й ота груднева, сімдесят шостого року. У здоровенному ящику з маркуванням «Аудіоапаратура / Концерт за Мир», залишеному на причалі. Ми його забрали разом з Віпером, Тоні Паваротті та ще двома. Сімдесят п’ять М16 ми лишили собі. Двадцять п’ять продали людині з Венг-Сенгу, що віднедавна відчуває гостру потребу у вогнепальній зброї. Всі патрони ми теж забрали собі. Ідея Віпера: нехай, каже, самі собі кулі відливають.

Ми ніби готувалися до війни, тоді як усі інші прагнули миру. Сам Папа Ло вийшов з-за сірої хмари, яку натягнув на себе з того дня, як стріляли в Співака. Він, здавалося, брав на себе всю провину — зворотний бік приписування собі всіх заслуг.

Співакові він сказав, що все сталося тому, що він сидів у буцегарні, — інакше ніякого замаху взагалі не було б. Папи Ло давно вже немає, він полетів з цієї планети на чарівній ракеті й тепер, мабуть, уже приєднався до «Свиней у космосі»[387]. Біда в тому, що з кожним днем на цей рейс сідає все більше народу Лихоманка замирення так сильно охопила гето, що наприкінці першого Вечора єднання до мене підійшов той, хто вбив мого кузена, з розпростертими, як для обіймів, руками. Я назвав його батоном і пішов геть.

Лихоманка замирення докотилася аж до Варейка-Гіллзу, і звідти, вперше за роки, спустився той самий Коппер, — наче забув, що в кожного фараона на Ямайці є в патроннику куля з його ім’ям. І ось коли вже навіть Коппер з’явився сюди поїсти-попити-повеселитися, я зрозумів, що для мене настав час прицінитися до іншої країни.

вернуться

385

Compadre (ісп..) — приятель.

вернуться

386

Hasta la vista (ісп.) — до побачення!

вернуться

387

«Свині в космосі» — одна з серій американської телевізійної гумористичної програми «Мапет-шоу».

1 ... 108 109 110 111 112 113 114 115 116 ... 179
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)