Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося

Твоя черга

Тобі може видатися, що якось несерйозно закінчувати цю книжку історією про купівлю елітної сумочки в Парижі. На це я можу відповісти лише одне: «ДЯКУВАТИ БОГОВІ, що ця історія й справді вийшла несерйозна і навіть ексцентрична, у цьому вся суть, хіба ні?» Завершити мені хотілося історією, що не буде болісною чи складною, що буде переможним останнім стрибком на шляху успішного перевиховання. Я прагнула тебе залишити саме з цим враженням, бо хочу, щоб і ти мала свою «паризьку подорож», хочу, щоб ти теж отримала свою «торбинку». Для мене ця сумочка була лише символом того, що я пережила тяжке дитинство і юність, але розквітла, що перетворила болісну історію на прекрасну — ту, яку можу назвати своєю власною. Це матеріальна маніфестація моїх багаторічних зусиль і праці над собою, зростання тієї дорослої жінки, якою я завжди хотіла стати. Це був мій талісман. Декларація приватної незалежності, довіри до себе, дозволу насолоджуватися, бляха, власним життям!

Думаю, багато хто збуває своє життя, так ніколи і не поживши. Грають ролі, які їм роздали ще в дитинстві, не замислюючись, чи взагалі хочуть бути такими. Вони звикають навіть до зовсім некомфортних обставин. Дозволяють дням, тижням і рокам накочуватись, як хвилі накочуються на берег, і навіть не усвідомлюють, що можуть УСЕ ЦЕ змінити. Та я не вірю, що в тебе буде так само. Якщо ти зайшла так далеко зі мною, читаючи цю книжку, якщо взялась до зцілення себе, отже не будеш однією з тих, хто на смертному одрі шкодує: «Якби ж я могла відважитися жити так, як мені хотілося, а не так, як від мене очікували». Ти не думатимеш: «Якби ж я дозволила собі бути щасливішою». Ти ж знаєш, що саме про це люди найчастіше шкодують, помираючи? Я знаю, бо заґуґлила «про що люди найчастіше шкодують, помираючи?» і з’ясувала, що Бронні Вер, паліативна медсестра з Австралії, що тривалий час доглядала людей, що помирали, написала про це цілу книжку: The Top Five Regrets of Dying[50]. Вона знову й знову бачила тих, котрі понад усе шкодували, що не жили так, як їм хотілося, й не давали собі бути щасливими.