Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося

Вікторія поцікавилася, чи я хотіла би поглянути щось іще? «Звісно, — збрехала я і єхидно запитала: — Чи маєте щось класичніше?» «Безперечно. Я маю дещо, що може дуже сподобатися мадемуазель». Поки Вікторія віддалялась, я невідривно стежила за нею. Повернулася вона з білою коробкою. «Цього ще не виставляли, — майже прошепотіла вона, знімаючи кришку руками у рукавичках. Розгорнувши пелюстки делікатного білого паперу, вона зняла захисний мішечок і показала велику торбинку з клапаном. Я не бачила досі цієї моделі та, ПРИСЯГАЮСЯ, — це була любов з першого погляду. Звучить як перебільшення? Так і було. Це було, трясця, неймовірно: МЕНІ АЖ ДУХ ПЕРЕХОПИЛО на вигляд цієї торбинки. Така витончена, така сексуальна. Так, вона була більша, навіть чималенька, але скроєна так досконало, що на вигляд розмір був просто ідеальний, зовсім не надмірний. Хоча як можна сказати «надмірний» про сумочку Chanel. Золота застібка виблискувала так, аж заломлювала світло. У животі в мене стрепенулися метелики, ніби зустріла хлопця, з яким закрутила б дуже серйозний роман. Я нервово торкнулася шкіри. Торкаючись її ніжно-ніжно я потягла за ланцюжок, щоб перетворити її з сумочки, яку надівають по діагоналі на торбинку, яку носять носять на плечі. Посуваючись, ланцюжок чарівно клацав. Тоді я знову подовжила його і накинула через голову по діагоналі, ніби нагороджувала себе орденом. Поглянула у високе дзеркало і, немов наречена, яка щойно приміряла свою весільну сукну, я зрозуміла, це саме вона.

Вікторія утаємничила мене в секрети торбинки. Показала кишеньку для чайових, яку Коко придумала, щоб легко було сягнути по кілька франків для лакея. Потаємну кишеньку для любовних листів та кореспонденції. А я дуже хотіла любовних листів і кореспонденції. Сподівалася, що спеціальне місце для зберігання таких послань прискорить їхнє надходження. Ще вона пояснила, що внутрішня підкладка була кольору бургунді, адже Коко розважила, що в торбинці з чорною підкладкою неможливо щось знайти. Точно в яблучко, Коко. Торбинка справді була водночас практична і чарівна, я не сумнівалася ані секунди, купуючи її. Час настав. Вікторія піднесла мені келих шампанського, і коли я розрахувалася (у зовсім іншій залі, де я, до слова, теж мала вистояти чергу), продавчиня влаштувала мені цілу фотосесію на сходах Chanel. Оце вже було трохи незручно, вона зробила щонайменше тридцять п’ять знімків, поки я з сумкою позувала на сходах. Але я хотіла мати щось на згадку про цю мить переможної незалежності. На згадку про те, що хай яке невеселе, майже нелюдське було моє дитинство, та, попри всю безнадійну ненависть до себе і відверте самознищення себе, двадцятирічної, я вижила і була вдячна за все, чого я навчилася з цього досвіду. Я знаю, це трохи дурнувато, але все, чого мені хотілося цієї миті — розпластатися на тих сходах і катулятися по килиму, як безпардонне дітисько, радісне, захоплене, вдячне, що нарешті сюди дісталося. Я вийшла з магазину Chanel і майже підстрибом попрямувала вулицею Сент-Оноре з моєю великою торбинкою з клапаном на застібці через плече. Так давно я прагнула стати тією дівчиною, що літає до Парижа просто через бажання побути в Парижі, і нарешті Я НЕЮ СТАЛА. Те, що я перестала відмовляти собі в найглибших прагненнях, варто було відзначити. Згадала, що просто за рогом розташований готель «Ritz». Ніколи досі я не бувала там, а зараз випала ідеальна нагода зайти на аперитив до розкішного гламурного лобі. Я пропливла імпозантною і штивною Вандомською площею, такою вишуканою й приголомшливою завдяки вивіреності найменших деталей, що я аж стишила кроки моїх білих конверсів[49]. Я роззиралася на досконало цілісну, ретельно продуману єдність сірих фасадів і міркувала, що може відбуватися по той бік зачинених дверей. Протанцювавши площею, окинула «Ritz» поглядом від фундаменту до даху. Тут відлунювали кроки Фіцджеральда, Гемінґвея, самої мадемуазель Шанель, а тепер, якимось дивом, і мої власні. Я влетіла до готелю, ніби це було звичним ділом, так, наче бувала тут мільйон разів, і гордо попрямувала своїми конверсами до теплого, оздобленого деревом лобі-бару. В романтичному затишному куточку я сіла за столик для двох. Одне крісло для мене, друге — для моєї торбинки.