Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

Та я не звернув на нього уваги. Мовчки опустив руку в кишеню і витяг звідти знайому вже коробочку.

— Ось те, що ви так настирливо розшукували, пані Госсарт. Ви, мабуть, і без мене знаєте, що ці документи були б бажаною знахідкою для тутешніх органів безпеки.

Я вийняв фотознімок. Пані Госсарт кинула на нього швидкий погляд.

— Сума залишається такою ж, як було домовлено раніше?

— Звичайно.

— Тоді покладіть усе на стіл.

— З радістю. Собі я не залишу нічого, не хвилюйтесь.

Вона манірно посміхнулася.

— Я знаю, що вам потрібно, пане.

Лисий оптиміст хотів засунути руку в бічну кишеню піджака.

— Руки на місце! — застережливо нагадав я. Він підкорився.

— Ці люди від ГК, — сказав він спокійним голосом, — мають занадто суворий характер. У мене в кишені чекова книжка. Я згоден виписати вам чек на відповідну суму. Якщо хочете, навіть чек на інкасу за кордоном. Для вас це буде зручніше. Бачите, я довіряю вам більше, ніж ви мені… Документи я потім перегляну, а зараз дозвольте…

— Підпишіть чек, — суворо кинув я.

— Ці чеки вже підписані, — відповів він.

— Ким?

— Закордонним виконавцем.

Лисий до всього ще виявився пройдисвітом.

— Ви з ким збираєтесь жартувати! — погрозливо підвівся я.

В його глибоко посаджених очицях блиснув крижаний вогник, і разом з тим вони допомогли мені збагнути його підступні наміри. Ця людина погоджувалась платити, а потім негайно віддала б таємне розпорядження знищити мене.

Винагородою для вбивці були б гроші або чеки, знайдені при мені.

За мить його обличчя знову стало привітним. Я дістав з кишені конверт і поклав його на стіл.

— Продаю ці папери, — сказав я. — В них інформація про вашу розвідку. Не тільки про Майєра, а й про інших. Тут же позначено схованки: «Дев'ятнадцятий кілометр», «Четверо дерев», «Зелена кишеня», «Яр» біля Слоупа…

— О'кей! Я ж вам уже сказав, що купую їх.

— Дайте закінчити! — гримнув я на нього. — За збереження в таємниці імені резидента заплатите окремо… Ви — Фредерік Дінгель, чи пан радник посольства прислав вас сюди замість себе?

Вираз доброзичливості одразу зник з його обличчя. Воно стало злим і потворним.

— Досить про це! — гаркнув лисий таким суворим голосом, що я навіть не повірив. — Скільки ви хочете?

— П'ятдесят відсотків.

— Згоден.

Він, очевидно, мав при собі якесь фальшиве посвідчення, але в мене не було жодного сумніву, що саме він і є тим резидентом, якого ми так довго шукали. — Я підвівся і виразно промовив:

— Тоді домовились.

В цю ж мить за вікном пролунав свисток, а знадвору почулися кроки і слова команди. Я вихопив пістолет.

— Це за мною! Все через Майєра!..

Лівою рукою я похапцем почав засовувати папери в кишені.

— Ідіот! — розлючено вигукнула пані Госсарт. — Давайте папери сюди! Вас же будуть обшукувати!

Саме цього я й домагався, але вдавав із себе людину, яка втратила розум.

— Jes, jes,[21] — белькотів Дінгель. — Віддайте нам…

Професор обважніло схилився на буфет.

— Куди подівся ваш славнозвісний вовкодав? — накинувся я на нього.