Майстер і Маргарита
- Автор: Булгаков Михаил Афанасьевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Микола Білорус
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Майстер і Маргарита». Краткое содержание книги:
Серед присутніх Марґарита відразу впізнала Азазелло, який тепер уже був зодягнутий у фрак і стояв коло спинки ліжка. Причепурений Азазелло вже не нагадував того розбійника, у вигляді якого з’являвся Марґариті в Александрівському саду, і вклонився він їй вельми галантно.
Гола відьма, ота Ґелла, котра так збентежила статечного буфетника Вар’єте, і, гай-гай, та сама, яку, на велике щастя, відстрашив півень у ніч голосного сеансу, сиділа на килимку на підлозі коло ліжка, мішаючи в каструлі щось, від чого бухкали сірчані випари.
Окрім цих, був ще в кімнаті величезний чорний котяра, який сидів на високому табуреті перед шаховим столиком і тримав у правій лапі шахового коня.
Ґелла підвелася і уклонилася Марґариті. Те саме зробив і кіт, зіскочивши з табурета. Шаркаючи правою задньою лапою, він упустив коня і поліз за ним під ліжко.
Усе це Марґарита, завмираючи від страху, ледве роздивилася в оманливих тінях свічок. Погляд її притягувало ліжко, на якому сидів той, кого ще зовсім недавно бідолашний Іван на Патріарших переконував у тому, що диявола не існує. Цей неіснуючий якраз і сидів на ліжкові.
Два ока увігналися Марґариті в обличчя. Праве із золотою іскрою на дні, просвердлювало будь-кого до дна душі, і ліве — порожнє й чорне, ніби вузьке вушко голки, ніби вихід у бездонну криницю всілякої пітьми і тіней. Воландове обличчя було скошене набік, правий кутик рота відтягнуто донизу, на великому лисому лобі було прорізано глибокі паралельні гострим бровам зморшки. Шкіру Воландового обличчя ніби навічно спалила смага.
Воланд широко розлігся на ліжку, був він у самій нічній довгій сорочці, брудній і залатаній на лівому плечі. Одну голу ногу він підібгав під себе, другу витягнув на ослінчик. Коліно цієї темної ноги Ґелла натирала якоюсь димлящою мастю.
Ще розгледіла Марґарита на розкритих безволосих грудях Воланда мистецьки з чорного каменя вирізаного жука на золотому ланцюжку і з якимись письменами на спинці. Коло Воланда на ліжку, на важкому постаменті, стояв дивовижний, наче живий і освітлений з одного боку сонцем глобус,
Кілька секунд тривала мовчанка. «Він вивчає мене», — подумала Марґарита, зусиллям волі силкуючись утримати дрож у ногах.
Нарешті Воланд заговорив, посміхнувшись, від чого його іскристе око наче спалахнуло:
— Вітаю вас, королево, і прошу дарувати мені оцей домашній убір.
Голос Воланда був настільки низький, що на декотрих складах його відтягувало на хрип.
Воланд узяв з постелі довгу шпагу, нахилився, поворушив нею під ліжком і сказав:
— Вилізай! Партія відміняється. Прибула гостя.
— Ні в якому разі, — тривожно писнув по-суфлерсько-му над вухом Марґарита Коров’єв.
— Ні в якому разі… — почала Марґарита.
— Мессіре… — дихнув Коров’єв у вухо.
— Ні в якому разі, мессіре, — опанувавши себе, тихо, але ясно відповіла Марґарита і, усміхнувшись, додала: — Я благаю вас не переривати партії. Я тієї думки, що шахові журнали заплатили б добрячі гроші, аби тільки дістати змогу її надрукувати.
Азазелло неголосно і схвально крекнув, а Воланд, уважно подивившись на Марґариту, докинув наче про себе:
— Так, має рацію Коров’єв! Як примхливо тасується колода! Кров!
Він простягнув руку і поманив до себе Марґариту. Та підійшла, не чуючи долівки під босими ногами. Воланд поклав свою важку, наче кам’яну, і водночас гарячу, як вогонь, руку на плече Марґариті, смикнув її до себе і посадив на ліжко поруч із собою.
— Ну, якщо ви так чарівливо люб’язні, — мовив він, — а я нічого іншого не чекав, так будьмо без церемоній, — він знову нахилився до краю ліжка і крикнув: — ї довго буде триватиме оце блазенство під ліжком? Вилізай, окаянний Гансе!
— Коня не можу налапати, — здушеним і фальшивим голосом відізвався з-під ліжка кіт, — поскакав кудись, а замість нього все якесь жаб’я надибується.