Пригоди Шерлока Холмса. Том I
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0448-8
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том I». Краткое содержание книги:
Цей том — перший із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про пригоди Шерлока Холмса.
— Надзвичайно цікава історія, — мовив Холмс, коли його клієнт зупинився, щоб освіжити пам’ять, нюхнувши добру порцію табаку. — Продовжуйте, будь ласка, свою розповідь.
— У конторі не було нічого, крім двох дерев’яних стільців та ще соснового столу, за яким сидів маленький чоловічок, ще рудіший за мене. Він кидав кілька слів кожному з відвідувачів, що підходили до нього, й щоразу знаходив якусь ваду й бракував їх. Напевно, зайняти те місце було не так уже й просто. Проте, коли ми підійшли до чоловічка, він зробився набагато привітнішим до мене, ніж до всіх інших, і, тільки-но ми увійшли, замкнув двері, щоб переговорити з нами сам на сам.
«Це містер Джейбз Вільсон, — сказав мій помічник, — і він хотів би посісти місце в Спілці».
«І він цілком гідний того, — відповів чоловічок. — Він підходить за всіма вимогами. Я й не пригадаю, коли ще бачив таке чудове волосся!»
Він ступив крок назад, схилив голову набік і роздивлявся на моє волосся так довго, що мені стало ніяково. Потім несподівано підскочив до мене, схопив мою руку й палко привітав з успіхом.
«Зволікати далі було б злочином, — мовив він, — і все-таки, сподіваюся, ви пробачите мені, якщо я вживу деякі застережні заходи».
Говорячи це, він вчепивсь у моє волосся й смиконув так, що я аж скрикнув з болю.
«У ваших очах сльози, — сказав він, пускаючи мене. — Тож усе як слід. Доводиться бути обережними: адже нас двічі обдурили з перукою і одного разу — з фарбою. А про витівки з шевською ваксою я можу розповісти вам таке, що ви й зовсім зневіритеся в людській натурі».
Він ступив до вікна й гукнув на весь голос, що місце зайняте. Знизу долинув стогін розчарування, натовп почав розпливатися в усі боки, аж поки довкола не залишилося жодного рудого, крім мене та наймача.
«Моє ім’я, — сказав він, — містер Дункан Росс, і я теж отримую пенсію з коштів нашого шляхетного добродійника. Чи одружені ви, містере Вільсоне? Чи маєте родину?»
Я відповів, що не маю.
«Боже мій, — сумно мовив він, — це ж так важливо! Як шкода чути це від вас! Наша Спілка, звичайно ж, повинна не тільки підтримувати рудих, а й сприяти їхньому розмноженню. Яке нещастя, що ви неодружені!»
Почувши таке, містере Холмсе, я засмутився, бо злякався, що не посяду місця, але той, подумавши кілька хвилин, врешті сказав, що все буде гаразд.
«Для будь-кого іншого, — пояснив він, — це було б фатальним, але людині з таким волоссям, як ваше, слід піти назустріч. Коли ви зможете взятися до виконання своїх нових обов’язків?»
«Не можу сказати, — мовив я, — адже я маю ще свої власні справи».
«Не хвилюйтеся, містере Вільсоне! — сказав Вінсент Сполдінґ. — Я впораюся з ними й без вас».
«З котрої й до котрої години я маю працювати?» — спитав я.
«З десятої до другої».
У позичкових касах найголовніша робота припадає на вечір, містере Холмсе, особливо в четвер і в п’ятницю — перед тим, як люди дістають платню; тож я й вирішив, що заробляти якусь дещицю ще й вранці було б непогано. Я знав, що помічник мій — людина певна і зможе в усьому мене заступити.
«Це мені цілком підходить, — сказав я. — А платня?»
«Чотири фунти на тиждень».
«А робота?»
«Робота суто номінальна».
«Що ви маєте на увазі — суто номінальна?»
«Увесь робочий час ви повинні перебувати в конторі чи принаймні в будинку, де вона міститься. Якщо ви в цей час кудись вийдете, то втратите місце. Заповіт на цьому особливо наполягає. Коли ви хоч один раз залишите контору в робочий час, це означатиме, що ви не виконали наших вимог».
«Якщо це лише чотири години на добу, то мені й на думку не спаде виходити з контори», — сказав я.
«Візьміть це до уваги, — відповів містер Дункан Росс, — ніяких хвороб, справ чи ще чогось. Ви маєте увесь час перебувати на місці, інакше втратите посаду».
«А щодо роботи?»
«Вам треба буде переписувати Британську енциклопедію. У цій шафі — перший том. Чорнило, пера й вимочки ви повинні роздобути самі, а ми надаємо вам оцей стіл зі стільцем. Чи можете ви взятися до роботи завтра?»
«Звичайно», — відповів я.
«Тоді до побачення, містере Джейбзе Вільсоне, й дозвольте мені ще раз привітати вас зі щасливим здобуттям такої важливої посади».
Він уклонився мені, й ми з помічником пішли; я не знав, що мені й подумати, що сказати, — так я зрадів своєму щастю.
Цілий день мені не виходила з думки ця історія, але під вечір я знову занепав духом: я майже переконав себе, що все це, напевно, якесь шахрайство, хоч і не міг здогадатися, якою може бути його мета. Здавалося неймовірним, що хтось міг зробити такий заповіт і що хтось ладен платити такі гроші за таку дурну роботу, як переписування Британської енциклопедії. Вінсент Сполдінґ як міг підбадьорював мене, але, лягаючи спати, я твердо вирішив відмовитися від цієї посади. Вранці, однак, я подумав, що варто було б хоч піти подивитися, купив на пенс пляшечку чорнила й, захопивши перо та сім великих аркушів паперу, вирушив до Попс-Корту.