Чарівні створіння
- Автор: Гарсия Ками, Штоль Маргарет
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: КМ Publishing
- ISBN: 978-617-538-173-1
- Переводчик: Вікторія Калина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чарівні створіння». Краткое содержание книги:
«Подивися на мене».
«Я дивлюся прямісінько на тебе».
Я перевів погляд на склянку какао.
— Зрозуміла? Про Саванну Сноу і снігову королеву? — Лінк кинув на картоплю-фрі ванільне морозиво. Ліна впіймала мій погляд, зашарілася й простягнула мені під столом свою руку. Я стис її — і мало не відсахнувся: так мене вдарило струмом. Я ніби точно відчув 220 вольтів. Я упізнав Лінин погляд, промовистий навіть без слів.
«Ітане, якщо ти хочеш щось сказати — скажи».
«Ага. Зараз».
«Скажи».
Але слова були зайві. Ми опинилися з нею сам на сам посеред переповненої їдальні, у розпал розмови з Лінком. Дивилися одне на одного і навіть не знали, про що розповідає Лінк.
— Ну, зрозуміла? Це смішно, тому що так воно і є. Саванна і є снігова королева.
Ліна відпустила мою руку й жбурнула в Лінка морквиною. Вона не змогла приховати усмішку, а він вирішив, що вона сміється з нього.
— Гаразд, снігова королева — це тупо, — Лінк встромив виделку в свою неапетитну розмазню.
— Справді безглуздя: тут навіть снігу немає.
Лінк усміхнувся до мене з-за гірки ванільно-морозивної картоплі:
— Вона заздрить. Тож пильнуй — Ліна хоче, щоб її обрали королевою балу, і вона потанцює зі мною, коли мене оберуть королем.
— Тебе? — не стримала Ліна сміху. — Ти ж начебто беріг себе для тренерки Крос?
— Так і буде, і цього разу вона западе на мене.
— Лінк цілий вечір сипле жартами, щоб — ну раптом Меггі проходитиме повз — вона хоч один з них почула.
— Вона вважає, що я прикольний.
— На вигляд.
— Це мій рік, я відчуваю. Мені дадуть титул короля, і тренерка Крос нарешті побачить мене на сцені поряд із Саванною Сноу.
— І що з того? Ніяк не збагну, — Ліна заходилася обчищати червоний апельсин.
— Ну як же, вона буде вражена тим, який я гарний і звабливий, і який у мене хист до музики, особливо якщо ти напишеш мені пісню. Тоді вона здасться, протанцює із мною весь вечір, а потім, після закінчення школи, поїде за мною в Нью-Йорк, як вірна фанатка.
— Це що буде, особливий випускний? Для особливого хлопця?
Апельсинова шкірка скручувалася в довгу спіраль.
— Чувак, твоя дівчина вважає мене особливим, — запишався Лінк, не втримавши картоплю в роті.
Ліна глянула на мене. Твоя дівчина. Ми обоє почули це слово.
«То я твоя дівчина?»
«Ти хочеш нею бути?»
«Ти мене запитуєш?»
Я не вперше замислився над цим, та й Ліна останнім часом не заперечувала цього статусу. Як подумати про все, що ми встигли пережити, інших варіантів не залишалося. Тому я не міг пояснити, чому досі цього не казав, не знав, чому й зараз не наважувався у цьому зізнатися. Напевне, озвучене ставало реальнішим.
«Гадаю, так».
«Якось ти невпевнено кажеш».
Я узяв її під столом за другу руку і зустрівся поглядом з її смарагдовими очима.
«Впевнено, А.».
«Тоді схоже на те, що я твоя дівчина».
А радіо під назвою «Лінк» досі не вимикалось:
— Ти зрозумієш, який я особливий, коли тренерка Крос висітиме в мене на шиї весь вечір, — Лінк підвівся і прихопив свою тацю.
— Тільки не розраховуй, що моя дівчина теж прибереже для тебе танок, — я прихопив свою.
В Ліниних очах промайнув вогник. Я не помилився — вона не просто чекала на запрошення, вона дійсно хотіла піти. Тієї миті мені було байдуже, чи багато пунктів у її «Обов’язковому переліку старшокласниці». Мені захотілося, щоб вона виконала всі.
— То ви йдете?
Я витримав паузу і стиснув її руку:
— Гадаю, так.
Цього разу вона всміхнулася по-справжньому.
— До речі, Лінку, як щодо двох танців? Мій хлопець буде не проти. Він ніколи не вказуватиме мені, з ким танцювати, а з ким — ні.
Оце так справи!
Лінк простягнув мені кулак, і я стукнув по ньому своїм.
— Ага, непогано.
Задзвенів дзвоник, обід закінчився. Ось так: цього року я йшов на шкільний бал не просто з партнеркою по танцях, а зі своєю дівчиною. І не просто дівчиною. Цього разу я мало не зробив їй зізнання на літеру «А». Просто посеред їдальні, в присутності Лінка.
Ну, тобто я мало не зізнався, що в їдальні було людно.
13. XII
Танення
— Не розумію, чому вона не змогла сюди прийти. Я думала, що побачу причепурену Мельхіседекову племінницю простісінько тут, на порозі нашого будинку, — примовляла Амма, зав’язуючи мені метелика. Через невисокий зріст їй доводилося підійматися на три сходинки вище, інакше до мого коміра було не дістати. У дитинстві з таким самим гордовитим виглядом, як зараз, вона зав’язувала мені краватку і причісувала волосся, збираючи в неділю до церкви.