Людина без властивостей. Том I

Тим часом Діотима виступати скінчила. Відразу після перерви, коли присутні вже знов порозсідалися, з їхнього вигляду було видно, що тепер якогось результату вони таки досягнуть. Доти над цим ніхто не замислювався, але всі трималися так, немовби очікували чогось важливого. І ось Діотима виснувала: коли, отже, напрошується запитання, чи здатний наш час і нинішні народи взагалі на великі спільні ідеї, то можна й навіть треба додати: чи здатні вони на ідеї рятівної сили! Адже йдеться про порятунок. Про рятівне піднесення. Це щоб сказати коротко, хоч уявити собі таке піднесення виразно ще й нема змоги. Воно має вийти з усієї сукупности, або воно взагалі не прийде. Тому вона, порадившись із його ясновельможністю, дозволить собі, мовляв, завершити нинішнє засідання такою пропозицією. Його ясновельможність справедливо зауважив, що високі міністерства, власне, вже втілюють собою розпад світу за такими його головними сферами, як релігія й освіта, торгівля, промисловість, право і таке інше. Тому якщо буде ухвалено рішення заснувати комітети, на чолі кожного з яких стане уповноважений цих урядових відомств, а на допомогу йому оберуть представників відповідних галузевих об’єднань і верств населення, то виникне структура, до якої в систематизованому вигляді ввійдуть головні моральні сили світу; крізь цю структуру вони вливатимуться, і вона стане для них своєрідним ситом. Об’єднає потім усіх водно головний комітет, і таку структуру лишиться тільки розширити декотрими специфічними комітетами й підкомітетами, як, приміром, комітетом із пропаганди, з питань забезпечення коштами тощо, а на себе особисто вона, мовляв, хотіла б узяти формування мозкового центру для подальшого опрацювання основоположних ідей — певна річ, за погодженням з рештою комітетів.

І знов усі помовчали, тільки цього разу з полегкістю. Граф Ляйнсдорф покивав головою. Хтось, щоб картина стала зрозумілішою, поцікавився, як у замислену так акцію ввійде питомо австрійський елемент.

Щоб відповісти, підвівся ґенерал Штум фон Бордвер, хоч до нього всі оратори промовляли сидячи. Він добре розуміє, почав ґенерал, що в такій раді солдатові відведено роль скромну. Та коли вже він усе ж таки бере слово, то не для того, щоби втручатися в неперевершений аналіз висловлених досі пропозицій, які всі були чудові. Однак він хотів би, мовляв, на завершення винести на доброзичливий розсуд присутніх таке міркування. Запланована демонстрація почуттів має справити вплив на закордон. А все, що справляє вплив на закордон, — це могутність народу. Та й ситуація в сім’ї європейських держав така, що, як висловився його ясновельможність, демонстрація почуттів була б, безперечно, не зайва. Зрештою, ідея держави, — це, як каже Трайчке, ідея могутности; держава — це могутність, потрібна для того, щоб вижити в боротьбі народів. Він, Генерал, лише ятрить, звісно, відому рану, нагадуючи, мовляв, про незадовільний стан, у якому через байдужість парламенту опинилася розбудова нашої артилерії та воєнно-морського флоту. Тому він звертається з проханням зважити на те, що коли не буде знайдено іншої мети — адже наразі це питання ще відкрите, — то такою вельми гідною метою стала б широка, всенародна участь у справах війська та його озброєння. Si vis pacem para bellum![8] Сила, яку демонструють у мирний час, не допускає війни чи принаймні її віддаляє. Отже, він може сміливо запевнити всіх, що такий захід слугував би злагоді між народами й став би яскравим виявом мирних прагнень.