Фантастика Всесвіту. Випуск 3
- Автор: Вежинов Павел
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 3». Краткое содержание книги:
Художник ретельно виконав перший пункт своєї програми. Повідвертавши картини до стіни, він до самісінького вечора читав і малював олівцем. Близько восьмої, сідаючи за столик в одному з сусідніх ресторанів, відчув, що до нього повернувся апетит, утрачений багато місяців тому. До Лецвіта підсіли товариші, художник Салуен та околишній вугляр Пелу. Вони скуштували різних вин і дуже розвеселилися. Об одинадцятій до них приєдналася Жирафа, висока, досить гарна, тільки кістлява дівуля, яка шукала свого «дядечка». Вже добре хильнувши, вона розстебнула блузку й заходилася показувати груди — не більші, ніж у хлопця. Ще й спитала в Салуена, чи вони йому подобаються, забувши, що минулого року місяць із ним жила. Пелу хотів був і собі розстебнутись і показати чоловічі достоїнства, та хазяїн ресторану заборонив, і Пелу довелося з жалем послухатись.
— Розучилися ми веселитись, — зітхнув він. — У всьому винна їхня проклята війна. Я волів би роздягатися де хочу, і щоб це не шокувало людей. Розумійте мене як хочете.
Він запропонував піти з ресторану кудись в інше місце. Всі погодились, але, перше ніж розрахуватися, випили ще три пляшки.
Лецвіт, хоч пив і менше за решту, розбалакався. На вулицях Монмартру, куди приятелі, обійнявшись, пішли погуляти, він розмовляв із Салуеном про живопис і дивував того своїми чудернацькими концепціями.
— Щоб намалювати гарний жіночий портрет, — казав Лецвіт, — береш добрий шмат шинки, трохи протертого швейцарського сиру й півдесятка яєць, але білки збиваєш окремо. М’ясо кладеш у каструлю й вариш на малому вогні, а потім приправляєш його дрібкою часнику.
А проте голова в нього зоставалася ясна, захмеління було лише приводом для маячні, і Лецвіт тішився з того, що тільки він сам її й розумів.
— А все-таки треба було мені заголитися, — насилу повертаючи язиком, пробелькотів Пелу.
Заплакана Жирафа у відчаї кликала свого «дядечка».
— Дядечку! Це я, твоя небога Сільвія! Де ти, старе опудало? Знову приповзеш п’яний як чіп і блюватимеш на сходах, як позавчора. І знову сусідки казатимуть, що я тебе псую.
Потім вони зайшли до нічної пивнички на вулиці Норвен. У цю хвилину тут з’явилася ще одна компанія, в якій були Пуар’є з Лулеттою. В пивничці було людно, й, оскільки обидві нові компанії були між собою на «ти», їх посадили за один стіл. Цілком випадково Лецвіт опинився на лаві між Жирафою і Лулеттою. Майже навпроти сидів Пуар’є, роздратований тим, що йому дістався лише стілець, ніби це було приниження в очах суперника. Спочатку Пуар’є приховував свою образу, вдаючи, навпаки, мовби щиро веселиться. А втім, він випив ще мало, і йому кортіло побалакати. Всі багато пили й танцювали. За столом стояв гамір, веселощі. Пелу, геть п’яний, насилу язиком повертав. Він конче хотів щось показати й, забуваючи про що йде мова, раз у раз діставав з жилетної кишеньки годинника і тицяв його під ніс сусідові. Жирафа зверталася до якогось хлопця, що сидів навпроти, мов до свого «дядечка», і з повагою, легким смутком та ніжністю розповідала йому про дуже делікатні речі. А зніяковілий хлопець, побоюючись, що його піднімуть на сміх, відповідав їй грубими компліментами, які Жирафа воліла не чути. Серед гамору й балачок Пуар’є почав робити дошкульні закиди на адресу свого суперника. Лецвіт дивився на нього з лагідною усмішкою, певний своєї величезної переваги. Розлютований Пуар’є, якому вино нарешті вдарило в голову, трохи підвівся, сперся обома руками на стіл і, втупившись у Лецвіта, заходився репетувати:
— Мені все життя було шкода йолопів, для яких живопис — усе одно, що вправи з гантелями. Але тепер — годі! Тепер я зневажаю цих кабанів, я плюю їм у пику! Хай ті примітивні ремісники конають у бруді відчуттів і натуралізму. Я піднявся до джерел, до суті, до квінтесенції всього сущого! Мені даровано провидіння. Сьогодні вранці я малював у себе в майстерні картину, коли це чую шурхіт крил. Підводжу голову й бачу ангелів. Вони кружляли над моїм мольбертом!
Лецвіт так гучно зареготав, що заглушив решту голосів і навіть оркестр. Ті, що танцювали, стали й здивовано обернулися до Лецвіта. А він вихилив склянку, підвівся і громовим голосом (від нього аж попідхоплювалися всі відвідувачі, задрижали стіни та двері, і чути його було одразу й на вулиці Норвен, і на вулиці Сен-Рюстік, на захід аж за майданчиком, де грали в кулі, а на схід вітер відніс той голос аж на Гутдор — принаймні так кажуть) промовив: