Фантастика Всесвіту. Випуск 3
- Автор: Вежинов Павел
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 3». Краткое содержание книги:
— Ось закуски, які ще більше розбурхають у нас апетит. Про мене аби лиш печеня не була пензля Брака!
— Любі друзі, я бачу, ви стурбовані. Заспокойтеся, — мовив Гермес і в кількох словах пояснив гостям, чому він зібрав їх довкола цього столу з картинами. Та його розповідь не заспокоїла гостей, а ще дужче їх насторожила й зіпсувала їм настрій. Одні вважали, що їх розігрують, інші — що господарі з’їхали з глузду. Але господиня так щиро припрошувала їх до вечері, що довелося скоритись — хоча б із чемності. Отож усі повтуплювалися в картини, які лежали перед ними. Та не минуло й п’яти хвилин, як за столом знявся здивований гомін, що невдовзі переріс у бурю захоплення. Напруження спало. Гермес сяяв. Коли гості наситились, вони заходилися розпитувати про Лецвіта. Найбільше старались обидва редактори газет — усі відповіді вони занотовували. Гермес розповідав охоче, змалював портрет Лецвіта — надто вже, втім, прикрашений, — розкрив його приватне життя; приписав йому цілу теорію мистецтва. Господар вигадував, додавав від себе, не забув і назвати адресу художника. Редактор «Вільного дня» незабаром зник. За ним дременув і редактор «Француза». Четверо художніх критиків, які працювали в інших газетах, вагалися, чи не зробити так і собі.
— Не варто, — зауважив один із них. — Наші статті викинуть у кошик, а нас матимуть за божевільних.
— І все ж таки, — сказав інший, — я добре знаю, моя стаття не пройде, але якщо я не подам її ввечері, завтра мені дорікатимуть, що я цього не зробив.
Зрештою вони таки пішли, як і директор радіо — він вирішив готувати на завтра передачу. Решта гостей допізна балакали про Лецвіта й нові обрії, які він відкриває перед живописом. А графині вже марили про те, як би запросити його до своїх салонів.
Другого ранку Лецвіт устав о сьомій годині й умився. Не встиг він ще одягтися, як хтось постукав до майстерні. Під дверима юрмилося щонайменше десятків два збуджених журналістів, а сходами надходили все нові й нові. Той, що був найближче до дверей, скинув капелюха і приязно запитав:
— Пан Лецвіт, якщо не помиляюсь? Я кореспондент «Вічної Франції»…
— Лецвіта немає вдома, — відказав художник. — Пан поїхав подорожувати.
Почувши це, розчаровані журналісти вибухнули прокльонами. Кореспондент «Вічної Франції» натяг на голову капелюха й поцікавився, чи надовго поїхав художник і куди саме («До Америки, на місяць або й два»), чи повіз він на продаж картини («Пан мені про це нічого не казав»), чи брав він участь у русі Опору, чи прихильно ставиться до союзу з Бразілією, який тютюн курить — французький чи американський, чи любить музику, танці, каву…
— Якщо ваша ласка, пустіть нас до майстерні. Фотографи зроблять кілька знімків.
— Це неможливо. Пан заборонив мені впускати будь-кого до майстерні.
Представник «Вічної Франції» дістав із гаманця сто франків і простяг їх вірному слузі. Той рішуче відмовився.
— Цей номер не пройде. Пан дуже добрий до мене, щедрий. Я не зроблю йому такої підлоти!
— То хоч покажіть одну з його картин! Хазяїн вас не сваритиме, навпаки.
Лецвіт зглянувся й задовольнив прохання журналістів. Після виходу «Вільного дня» та «Француза» більшість із них були викликані до редакцій і дістали наказ нічого не їсти, перше ніж побачать ті чудодійні картини. Лецвіт приніс «Гармоніста» й дозволив усім досить довго його розглядати, поки втамують голод. Журналісти лишилися дуже вдоволені, вони на власному досвіді переконались у незвичайній властивості картин, чуткам про яку спершу не йняли віри.
— А навіщо вам мій господар? — невинно запитав Лецвіт. — Сподіваюся, нічого поганого не трапилося?
— Хіба ви не знаєте? Невже не читали ні «Вільного дня», ні «Француза»?
Один із журналістів простяг йому «Вільний день», інший — «Француза», з приязним докором мовивши:
— Щиро вдячні за картину, друзяко. Але ви могли б бути балакучішим.
— Пан ніколи не розповідає мені про те, що робить. Як хочете дізнатися більше, йдіть до художника Пуар’є. То найліпший Лецвітів приятель. Вони товаришують п’ятнадцять років. Пан Пуар’є мешкає в дев’яносто сьомому номері на вулиці Габріель. Тільки не кажіть йому, хто вас послав! А то ще розсердиться на мене.
Журналісти пішли, захоплено повторюючи прізвище Пуар’є. Лецвіт у трохи меланхолійному настрої влаштувався в кріслі й розгорнув «Вільний день». На першій сторінці вгорі було надруковано велетенськими літерами заголовок передової статті: «Приголомшливіше за атомну бомбу!» Статті відвели аж три колонки з продовженням на другій сторінці. «Прізвище художника Лецвіта, ще вчора не відоме широкій громадськості, завтра буде на вустах у всіх не лише у Франції, а й у всьому світі. Воно лунатиме як доказ невмирущої величі нашої вічно молодої Франції, чий розум, винахідливість, сила, життєвість і гуманізм викликають захоплення й заздрість решти народів… Учора пан Арістід Гермес, що вже стільки зробив для розвитку мистецтва, запросив до себе на вечерю друзів, до яких маю честь належати і я. Чарівна пані Гермес… А може, ми всі стали жертвами галюцинації? Ні! Неймовірне, неможливе, незбагненне було, безсумнівно, реальністю… Задумаймося на мить над глибоким змістом, над важливістю цього досягнення живопису, яке спалахнуло в зеніті французької величі. Творчість Лецвіта наочно показує, що мистецтво не лише поєднує дух і матерію, це не лише метафоричне вираження існування, до якого нас привчали цілі покоління живописців. Тепер воно стало одухотворенням неживого, безпосереднім зв’язком між духом і матерією, який втілюється в живому творенні… Мистецтво вже не задовольняється роллю тільки щось виражати. Воно перевтілює… Воно робить честь людському розуму і, як чудесний трудівник, послужить величі Франції!»