Фантастика Всесвіту. Випуск 3

— Будьте певні, він із цього вже нажився. Сьогодні, коли ми з товаришем прийшли до його вітрини поснідати, «Дівчинки в жовтому» там уже не було. Він її продав, як і решту ваших картин. Цей чоловік знає, чого вони варті, й узяв за них, мабуть, добрі гроші. Якщо не помиляюсь, він прибіг сюди зрання, щоб купити у вас ще картин?

Здивований і все ж не в змозі повірити тому, що чув, Лецвіт згадав про дивну поведінку Гермеса. Той пропонував купити всі його картини на несподівано вигідних умовах, та ще й вимагав, щоб контракт вони підписали негайно.

— Дурниці, — обурився торговець. — Я не продав жодного з ваших полотен. Я просто відклав їх до запасника, бо не хочу зараз із ними розлучатися. Просто це ще один доказ того, що я вірю у ваш талант і у вашу щасливу зірку, зрештою. Саме про це я вам щойно й казав. І це правда, друже мій. Підписуймо угоду, не варто гаяти час на безглузді вигадки! У нас є справи важливіші.

Гермес потяг Лецвіта до столу, на якому лежала угода. Відірвавшись від мольберта, зворушений до сліз Балавуан підійшов до художника, схопив його руку в свої і, схлипуючи, заходився йому дякувати.

— Ви найвидатніший майстер у світі! — Я мало не вмер був із голоду… Ваш живопис мене врятував… Я повертаюся до життя… Я ситий!

Зворушеному Лецвіту дуже хотілося, щоб радість у Балавуана була не лише наслідком його розбурханої уяви.

— Радий за вас, — відказав художник. — Не соромтеся. Насичуйтеся вволю.

Тим часом Гермес зняв ковпачок з авторучки й намагався тицьнути її в руку художникові. Той рішуче відмовився.

— Не наполягайте. Я хочу ще добре обміркувати проект вашої угоди. Почекаймо днів два-три, а там буде видно.

— Ви не знайдете жодного торговця, який запропонував би вам умови, кращі за мої.

— Не поступайтеся! — вигукнув Модрю. — Він знає, що на ваших картинах у будь-якому разі нічого не втратить. Він це добре знає, бо сам ними харчувався. Спитайте в нього, що він учора їв! Подивіться йому у вічі! Побачите, що він відповість.

— Що ви на це скажете? — спитав Лецвіт, повертаючись до Гермеса і втуплюючи в нього вимогливий погляд.

Торговець збагнув, що вибрав неправильний шлях. Лецвіт відкладав підписання угоди, бо сам хотів пересвідчитися в тому, чи правду каже Модрю. А коли художник переконається, що волоцюга не бреше, то вже не пробачить Гермесові спроби обвести його круг пальця. Треба, поки ще, може, не пізно, перехопити ініціативу, взяти справу в свої руки.

— Це явище здалося мені таким неймовірним, що я з усіх сил впирався проти очевидного й, мабуть, саме тому нічого вам і не сказав. Але факти, зрештою, переконують. Безглуздо йти наперекір розуму. Довго мене мучило сумління, та кінець кінцем я дійшов висновку, що наш обов’язок — схилити голову перед цим очевидним. Безперечно, вашому живопису притаманна чудодійна властивість насичувати людську плоть. Я сам у цьому впевнився. Моя дружина і її брат Ліонель провели на собі експеримент, і їхні висновки повністю збігаються з моїми. Своєю виразністю, глибиною, силою узагальнення ваш живопис сконденсував у собі всі таємниці творчості. Завдяки своїй геніальності ви перекинули місток між мертвою матерією і життям. Ваш живопис — це сама краса! Це сила! Це — пожива!