Фантастика Всесвіту. Випуск 3

— То й що? Головне — дістатися до Лецвітових картин. І байдуже, що на них буде — дівчинка в жовтому чи свічник.

Та Балавуан геть розкис і зневірився. Йому навіть подобалося відчувати себе таким нещасним.

— Дай мені спокійно вмерти, — сказав він. — Я людина пропаща. Тим, хто зі мною поведеться, я приношу невдачу. Я — саме втілення невдачі. Коли я віддав себе служінню Європі, то ніякої політики у мене й на гадці не було. Мені пропонували вибір: місце охоронника або постачальника парфумерних виробів. Кузен Ернест був комірником у Фантена й міг добитися для мене місця постачальника. Багато хто зі службовців Фантена був зв’язаний з Опором. Ернест потрапив у течію. Я теж міг потрапити, коли б не зробив дурниці. Я вибрав місце охоронника, бо мені здалося, що так краще звучить і робота не тяжка. А тепер Ернест помічник префекта в Бретані, а я — злидень, без грошей, у животі порожньо, ні харчових карток, ні тютюнових, і шпиги йдуть по сліду. Не скажу, що став би помічником префекта, якби вибрав був місце постачальника у Фантена. Ернест чоловік освічений. Але, в кожному разі, я мав би роботу, документи, гарно заробляв би, їв досхочу й курив американські сигарети. Та я народився не для щастя. Мій кузен це добре знає. Після війни він мені переказував, що коли я траплюся йому на шляху, то він сам викаже мене Опору. З його становищем воно, бачиш, і не дивно. Хоч мені здається, на його місці я б не був такий жорстокий. А втім, хто його знає, що може спасти на думку, коли ти став помічником префекта. Що важить для нього такий тип, як я, — невдаха, можна сказати, волоцюга, втікач, обірванець? З таким політичним минулим, як у мене, — це крах. Подумай тільки. Коли я був у шефа охоронником, то бачив навіть міністрів!

Не вгаваючи, з якоюсь похмурою радістю Балавуан докладно розповідав про своє падіння, а Модрю, якому він своїм безнастанним скигленням уже протуркав вуха, боявся його перебити, бо вони все ж таки були друзі. Поринувши в спогади й через силу вибираючись на Монмартр, Балавуан забув про те, що вирішив відмовитися від подальших пошуків картини. А тепер начебто усвідомив, що сам лізе в пастку.

— Облиш мене, Етьєне. Я приношу нещастя, я пропаща людина, покидьок. Минуле тягне мене в безодню… Облиш мене.

— Та годі-бо! Ми вже прийшли. Через п’ять хвилин ти будеш ситий.

— Ось побачиш, його не виявиться вдома. Або він, якщо вдома, просто виштурхає нас за двері.

Лецвіт був удома, бо в майстерні чулися голоси. Двері художник відчинив сам і зустрів їх стримано.

— Маю повідомити вас про щось дуже важливе, — сказав Модрю, ступивши в прочинені двері.

Зазирнувши до майстерні, він з подивом побачив там Гермеса. Той також його впізнав, почервонів і люто спитав: