Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
У кабінеті пожвавлення.
Зривається знову Галапочка:
— Це вже, вибачте, ідіотизм…
— Та сидіть! — перервав Галапочку голова.
Невдоволений пригладив волосся:
— Оті ще не оперені критики підносили творчість Галапочки як сміливе новаторство, особливо картини, на яких обличчя його героїв сині чи зелені, а хустини на головах рожеві або червоні. А виявляється, Галапочка просто не розбирає кольорів…
— Це ви підслухали мою розмову з Петренком. Коли ми жартували. Ви що, стояли під дверима? — випалив Галапочка.
Підвівся голова:
— Товаришу Галапочка, ви сядете чи ми змушені будемо вас просити за двері? А вас, Іване Васильовичу, я щось не розумію. По-моєму, ви вже зайшли таки задалеко. Галапочка закінчив училище, інститут. Ми його рекомендували…
— От бачите, Гавриле Самуїловичу, ми не знали. А він це явно приховував. Як приховував і те, що народився не в сім’ї колгоспника. У своїй автобіографії Галапочка пише: «Народився у сім’ї колгоспника». А, як вдалося встановити, батько Галапочки був на той час лісником…
Галапочка сидить спокійно. Він згадує.
…Невеличкий мішаний лісок на околиці села. Хата в цьому лісочку, хлівець біля хати. Обгороджене подвір’я. На подвір’ї криниця. Рябко розлігся на зеленому килимку трави. Ходять-никають по подвір’ю кури. Біля хати на травичці грається мале хлоп’я. З лісу до огорожі наближається вершник. З рушницею за спиною. Під’їхав, прив’язав повід до тину, відчинив хвіртку. Хлопчик оглянувся на рипіння хвіртки, кинувся назустріч вершникові:
— Татко! Татко!
Вершник пригнувся, розпростер обійми:
— Ах ти, мій Робінзончику!
Хлоп’я вмить опинилося на руках у батька, обняло його за шию, зняло батьків картуз, накрило себе ним до половини.
Ось Робінзон сидить поперед тата на коні. Кінь йде лісовою просікою. Крізь гілля дерев пробивається проміння ранкового сонця, щебече пташня…
— Хотілося б почути, що нам скаже Галапочка, — розбудив Робінзона глибокий бас голови правління.
Галапочка встав.
— Нічого не скажу…
Ліс. Крізь кучеряві крони дерев пробиваються пасма сонячного проміння. Стукає об стовбур сосни дятел. Нишпорить між листям біля дерев білка.
Старий граб. Під ним на пеньку сидить Галапочка. Поруч — спортивна сумка, кеди, шкарпетки. Босі ноги Галапочки розставлені.
Біля ніг Робінзона лежить газета.
Робінзон дивиться в шатро неба. Пригадує.
…Кабінет голови правління Спілки художників. Те саме засідання, на якому слухають справу Галапочки. Розпашілий, вдоволений Невдоволений. Розбурханий, наче розлючений бугай, голова.
— Ми ще подумаємо, чи варто вас тримати у Спілці художників. Нам ще бракувало, щоб художниками цікавилася міліція!..
…Кабінет міліції. За столом знайомий уже капітан. Навпроти — Галапочка.
— Робінзоне Івановичу, а де ваш кінь зараз?
— Не знаю. У тому й біда, що не знаю. Стояв у гаражі, прив’язаний ланцюгом. Коли я прийшов, гараж був відчинений, ланцюг обірваний, а Дракона не було. Ось уже другий день шукаю марно…
— Треба знайти! — наказує капітан. — Є рішення виконкому: коня у вас із’ять, оскільки приватна власність у такій формі не дозволяється.
Погляд Галапочки з небес зійшов на землю. Впав на газету біля ніг. Вихопив заголовок: «ХУДОЖНІ ВИБРИКИ». Переповз на абзац, яким закінчується стаття:
«…Робінзон Галапочка на ниві мистецтва опинився, мабуть, випадково. З такою любов’ю до коней йому варто було б іти по лінії сільського господарства або принаймні стати жокеєм.
Панас Справедливий»
З газети погляд Галапочки перейшов на комашку, що лазить по опалому жовтому листочку. Тоді на пишного мухомора, що гордо стоїть серед трави, ніби хизується своїм розцяцькованим капелюхом. На бліду поганку, що пихато здійнялася над усім грибним царством. І зупинився на ледь помітній серед трави бурій скромній шапочці білого гриба.
Галапочка кинувся до гриба, вирвав його. Стоїть, розглядає. Тоді знову кинув погляд на мухомора, на бліду поганку. Вголос міркує:
— Зривають того, якого можна з’їсти. А той, у кого багато отрути, росте й живе!
Підійшов до мухомора, наступив ногою.
— Отак. І теж нема. А для чого? А так, без потреби. Без користі. Просто примха сильнішого…
Глибоко в небі загудів літак. Галапочка звів погляд. Крізь верховіття видно, як по небу білим шарфом простягнувся слід від літака.
Із кущів з пучком ягід виходить Крузя:
— Гляди, не знімися та не полети, — каже вона.
— Я надто важкий. Не відірвуся од землі…