Марина — цариця московська

— Пущай жівьот, — вигукувала «москва» і милостиво додавала: — А там... посмотрим... Уря, уря!!!

Поляки тоді не знали, що вигук «ура» (крім виявлення загального схвалення) означає ще й бойовий заклик до атаки...

Варто зазначити ще й ось що. Вінчання призначили на четвер 8 травня. І це було порушенням руського звичаю (правда звичай цей не був узаконений церквою): не влаштовувати шлюби перед п’ятницею, що вважалася пісним днем. (П’ятниця на Русі вважалася постницею.) Але Дмитрій Іванович сприйняв це як дріб’язок і не звернув на нього уваги — що йому теж буде поставлено на карб.

(Існує розповідь очевидця тих подій німецького найманця Буссова: «На весіллі й коронації відбулася чимала спірка між царем і московськими вельможами з-за одягу. Цар і польські вельможі хотіли, аби наречена, коли її поведуть у церкву, була в польському вбранні, до якого вона звикла з юності, тоді як у чужому (себто руському) вона не вміла триматися. Московити вимагали, щоб під час вінчання, згідно зі звичаями їхньої країни, вона була зодягнута так же, як і цар. Після довгої суперечки цар сказав: «Добре, я не стану відміняти звичай моєї країни, уступлю моїм боярам... Адже річ йде про один лише день».

«І попросив свою наречену, аби вона зодягла руське вбрання, — згадує далі Буссов, — на що та, врешті-решт, погодилась. Тоді на наречену зодягли дороге царське вбрання, у якому її і відвели у церкву та обвінчали з Дмитрієм. Але наступного дня, 9 травня, Дмитрій велів принести своїй цариці нові польські плаття з проханням, щоб вона зодягла і носила їх з поваги до нього, оскільки вчора був день руських вельмож і він хотів догодити своїй країні, a сьогоднішній і всі наступні дні тепер будуть належати йому. Він буде царствувати і вчинятиме так, як йому буде вгодно, а не так, як хочуть московити. З того дня цариця зодягалася по-польському...»)

Але повернемося до вінчання. Цар і цариця сиділи в соборі на золотому і срібному тронах — правда, в руському вбранні. Оксамитове, з довгими рукавами плаття цариці було так щедро всипано коштовним камінням, що навіть непросто було визначити його колір...

А тим часом в Успенському соборі знову ледь було не спалахнув скандал між католиками і православними.

Річ у тім, що руські боялися, аби католики (питання віри тоді стояло надто гостро) не осквернили своєю присутністю православний храм. Підозріння в першу чергу впало на посла Речі Посполитої Міколая Олесницького, який був у шапці — в храмі! — дещо незвичній для руських і яку вони назвали «мегеркою с перьями». Правда, спершу руські звернули увагу не так на форму головного убору польського посла, як на те, що він, зайшовши до храму, не зняв того головного убору. Руські, навіть до хати заходячи, першим ділом поштиво знімали головні убори, а тут у храмі, в Божій обителі, посол не зняв своєї «мегерки с перьями». Це вкрай обурило набожних московитів — поляк-католик не шанує їхньої віри, явно демонстративно стовбичить у святому Божому домі в клятій «мегерці з пір’ям».