Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення

Геополітичне положення України вимагає, аби Київ посів місце регіонального лідера, інакше, на думку Колодзінського, українську незалежність не втримати. Він наголошував: «Хто хоче бути паном-господарем у Києві, то мусить мати ідею для цілої Східньої Європи й сумежних з нею азійських земель. Згідно з цим, ми мусимо мати відповідну концепцію військову, політичну, економічну, а навіть церковну для тих усіх земель і народів. Коли не погодимося з нашою місією, то програємо знову. (…) Не може бути над Дніпром української держави, а над Волгою і Каспієм дикого поля. Це є все одна геополітична цілість». Як видно, оунівський воєнний теоретик не відкидав можливості використання «м’якої сили» і поширення українського впливу шляхом культурної експансії.

Українсько-російську війну Колодзінський розглядав як протистояння землеробської й кочової психології, а головну мету росіян вбачав у перетворенні українців на «номадів», тобто знищенні духовних підвалин нації. Саме тому в своїй воєнній доктрині він надавав великого значення пропаганді. Боротьба поневоленого народу повинна бути пронизана ясними політичними кличами та створенням культу героїв. Популяризації, на його думку, потребувала і воєнна доктрина, аби вона була зрозумілою кожному, а не тільки військовим. Поточну українську ситуацію Колодзінський оцінював у дусі «тотальної війни»: «Україна сьогодні веде рішучу боротьбу за місце між першими народами світу й за своє виключне право до Сходу Європи, у смертельному зударі з Москвою, яка є духовною загрозою для цілого світу».

Аналіз поразки українців у визвольних змаганнях 1917–1921 рр. приводив українського воєнного теоретика до невтішних висновків. Саме роз’єднаність та розбрат, а не зовнішній ворог призвели до національної катастрофи. Вбачаючи велику шкоду в політичному опортунізмі та регіоналізмі, Колодзінський писав: «Наша воєнна доктрина мусить заступати ідею одної націоналістичної армії, яка б уважала своїм центром Київ і була здібна та готова боротися за кожну п’ядь української землі з однаковим запалом і героїзмом». Соборність та самостійність посіли один щабель не тільки воєнної, а й політичної доктрини ОУН, ідеалом якої стало створення Української Самостійної Соборної Держави (УССД).

Експансіоністські та месіанські інтенції воєнної доктрини Колодзінського є даниною тогочасній інтелектуальній моді та наслідком глибокої політичної й духовної кризи, яку переживала українська нація в 1920—1930-х рр. Головним завданням все ж таки залишалося відродження української державності. Цей процес пролягав через національну революцію, яку Колодзінський розглядав як тотальну війну за створення власної держави. Він сповідував ідею партизанської тактики. Розбудова держави мала йти шляхом проголошення незалежності та створення народної революційної влади в кожному селі, поступово поширюючись на райони й області. Зрештою, такі «повстанські республіки» мали з’єднатися і створити державну структуру. Стратегічною метою було проголошення української держави в Києві.