Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
— Яка тобі користь мені допомагати? — запитав хлопчик.
— Як яка? У палаці хочу пожити. Що я, гірший за інших? Ну як, домовилися?
— Ні. Мені не потрібна твоя допомога, — відмовився Гліб.
— Шкода, а то я знаю одну чарівну штучку, яка б тобі дуже згодилася. Але якщо не хочеш, не треба, — з напускною байдужістю сказав Черепичник.
— А що це за штучка? — поцікавився Гліб.
— Кубок.
Слово наче вжалило хлопчика. У ньому зародилася підозра: чи не той це кубок, через який він опинився у вигнанні. Адже у фатальну ніч дарунок чарівника дивним чином зник.
— Ти покажеш, де він? — схвильовано запитав Гліб.
Домовик раптом завмер і приклав палець до губ, наказуючи мовчати. Його гострі вушка оберталися, ніби у звірка, який прислухається, намагаючись зрозуміти, звідки йому погрожує небезпека.
— Мені час, — заквапився домовик, спритно з’їхав по покривалу з ліжка та помчав до каміна.
— Куди ж ти? А як же кубок?
— Іншим разом. А зараз я поспішаю. Я повинен повернутися до перших півнів, а вони вже заворушилися на сідалах. Прощавай.
Не встиг Гліб і оком кліпнути, як Черепичник сховався за коминковими ґратами.
Відьма мала рацію: новий день ще тільки набирав сили, а Гліб уже засвоїв її перший урок. Тепер він не вірив нікому. Таємниці одна за іншою поставали перед ним лиховісними примарами, і він вирішив будь-що з’ясувати, що пов’язувало Віщунку з Гордієм.
Розділ 17
Порада Віщунки
Прокинувшись, Гліб з досадою побачив, що вечір бузковими сутінками заповз у вікна замку й у по-літньому світлому небі зайнялися зірки. Він здивувався, що безпробудно проспав до самого вечора. Причиною тому була не втома й навіть не безсонна ніч напередодні.
У чорному замку йому не судилося зустрічати світанків. Кожний день, проведений тут, обертався для нього ніччю.
Гліб вийшов з кімнати та відправився блукати замком. Скрізь горіли люстри, свічки в канделябрах були запалені, але яскраве освітлення ще більше підкреслювало запустіння. Від стін віяло холодом. Побродивши по кімнатах, хлопчик вийшов до вхідних дверей і зупинився. За дубовими стулками лежала свобода. Бажання втекти виникло раптово й було настільки сильним, що Гліб навіть не задумався про те, що по той бік стін його очікує похмурий нічний ліс. Він штовхнув двері. Від довгої бездіяльності петлі заіржавіли, але важка стулка знехотя піддалася. У затхле приміщення увірвалася вечірня свіжість.
Гліб ступнув за поріг, але, згадавши про кубок, зупинився. Він не міг піти, не відшукавши його й не одержавши відповіді на свої запитання. Хлопчик завагався. Повертатися до замку не хотілося. Там усюди таївся страх, і невідомо, що замишляла Віщунка. Гліб зробив кілька нерішучих кроків геть від замку, але кубок цілковито заволодів його думками та владно кликав до себе. Не в силах противитися, Гліб повернув назад. Не встиг він увійти до холу, як почув голос Віщунки:
— Оглядаєшся, любчику? Подобається тобі тут?
Хлопчик здригнувся. У Віщунки була дивна манера з’являтися зовсім несподівано.
— Ніколи не бачив більш похмурого місця, — буркнув Гліб.
— Це тобі здається, тому що тут неприбрано й недоглянуто. А звідки бути порядку, коли сюди, вважай, десять років людська нога не ступала, — сказала Відьма.
— Неправда! Ви приховали від мене, що зустрічалися з Гордієм.
— Хіба не він передав тобі мою звісточку? — посміхнулася Віщунка.
— Але ви приховали, що він бував тут.
— А ти хіба запитував, де я його бачила? Це сталося в день полювання, коли він заблукав у лісі. Тоді ж я і взяла з нього слово, що він влаштує нашу зустріч, а за це вивела його з лісу на протоптану стежку. Можу заприсягтися, що я розповіла йому, хто справжній син короля.
— Гордій усе знає? — здивувався хлопчик.
— Аякже! Я навіть пообіцяла, що цей замок належатиме йому, якщо він добровільно визнає в тобі королівського спадкоємця.
«Ось чому домовик називав Гордія хазяїном», — зрозумів Гліб і розгублено промовив:
— Але він нічого про це не сказав.
— Тому що він хитрий. Обкрутив тебе кругом пальця й залишився в палаці. Твій удаваний братик усе розрахував і тебе з рідного дому вижив, — у напускному співчутті заквоктала Віщунка.
— Але ж це підло! — вигукнув Гліб.
— Звичайно, — погодилася стара. — Моя тобі порада: не прощай образи. Відплати Гордію тією самою монетою, щоб усе було по справедливості.
— Авжеж, я цього так не залишу, — з запалом підхопив Гліб.