Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
Гліб холоднокровно дивився, як Гордій підносить кубок до губ. У його погляді горіла спрага помсти. Злата відчула, що втрачає сина, але не знала, як врятувати його.
— Глібе, синку, — тільки й змогла вона прошептати неслухняними губами.
Гліб обернувся. Біль, страх і страждання, які він прочитав в очах матері раптом протверезили його. Крізь завісу ненависті його раптом кинджалом простромила думка: «Якщо я дам йому отруту, то стану таким же, як він».
— Не пий! Там отрута! — Хлопчик вибив кубок з рук Гордія, коли той уже готовий був пригубити його.
На душі в Гліба стало легко, наче він скинув з себе важкий тягар.
Гордій зблід як полотно. Він обернувся до батька й у люті викрикнув:
— Він хотів отруїти мене. Ви чули? Він хотів отруїти мене. Покарайте його. Ув’язніть його!
Злата підскочила до Гліба й пригорнула його до себе. Від її дотику та ласки в ньому щось прокинулося, і він заплакав, не соромлячись прояву слабкості й не намагаючись стримати сліз, які мов горох покотилися йому по щоках.
Король розгубився. Він не розумів, що відбувається, і вперше не знав, що робити. Але треба було приймати рішення.
— Облиш його. Він тільки що хотів отруїти нашого сина, — наказав він дружині.
— Ні. Він ніколи б не зробив цього, тому що він має душу. Він мій єдиний син і зараз доведе це. Наповніть кубок, — розпорядилася Злата.
Гліб хотів сказати, що кубок отруєний, але згадав погрозу відьми. «Краще випити отруту, ніж стати в’язнем дзеркала», — подумав хлопчик і, замружившись, зробив великий ковток.
Він пив, кожної миті очікуючи, коли почне діяти отрута. Осушивши кубок до дна, Гліб відчув, що в залі щось відбулося. Усі в мовчазному здивуванні уп’ялися в нього. Гліб обвів присутніх здивованим поглядом. Король поклав йому руки на плечі й тихо промовив:
— Син.
Гліб не розумів, чому батько раптом пробачив його, і раптом погляд хлопчика упав на кубок. Той був не мідним, як колись, а золотим з викладеною коштовним камінням королівською короною.
— Чи зможеш ти простити мене? — запитав батько.
«Ніколи нікому не прощай…» — у пам’яті Гліба сплив один з уроків Віщунки. Хлопчик на мить задумався й впевнено сказав:
— Так. Мені здається, я навчився прощати.
Король обернувся до Гордія.
— Але хто ж тоді ти?
Гордій, як загнаний звірок, озирався на всі боки. У ньому не залишилося й сліду колишньої самовпевненості.
— Це неправда! Він самозванець. Це все витівки Віщунки. Я справжній принц. Я одержу владу! Трон повинен бути моїм! — істерично викрикнув він і, опустившись на коліна, заридав.
— Тобі потрібна тільки влада? — збентежено запитав король, тільки тепер усвідомлюючи істинну мету свого улюбленця.
— Прости його. Головне — усе з’ясувалося й ми знайшли свого сина, — примирливо промовила Злата.
Зненацька центром залу пронісся вихор, здійнявши спідниці придворних дам і змусивши зляканих людей відступити. Перед троном з’явилася Віщунка. Злата загородила собою сина й гнівно скрикнула:
— Як ти насмілилася прийти сюди, стара відьмо?!
— Я за своїм прийшла, не за чужим. Борг повернути треба, — зловісно проговорила Відьма й змахнула руками. Просто посеред тронного залу виникло величезне дзеркало, розсічене посередині тріщиною, схожою на блискавку. Гліб відразу впізнав його, і в нього боляче защемило серце. Настав час розплати за те, що він не виконав наказу Віщунки.
«Зате тепер усі знають, що я не брехун і не злодій», — думкою підбадьорив він себе й ступнув до відьми.
— Я готовий.
На подив Гліба, стара здійнялася, мов ужалена, і злобливо прошипіла:
— Надумав сміятися наді мною, мерзенне щуреня?! Геть! Настане час, і я доберуся до тебе.
Вона пробурмотіла заклинання і, повернувшись до дзеркала, простягнула до нього руки.
У дзеркалі з’явилася неясна фігура. Поступово вона ставала усе виразнішою.
— Агнеса! — пронеслося серед присутніх.
Гордій не міг стримати тремтіння, яке охопило його. Проти своєї волі він повільно попрямував до дзеркала. Чорна герцогиня пішла йому назустріч. З кожним кроком вона змінювалася. Волосся світлішало, ставало коротшим і завивалося в кучері. Очі з чорних, мигдалеподібних перетворилися на блакитні, як весняне небо. Невідома сила штовхала Гордія вперед. Тієї миті, коли він уперся руками в холодну дзеркальну поверхню, герцогиня Агнеса зникла. З дзеркала на Гордія дивилася його точна копія. Хлопчик з криком болю і розпачу зробив останній крок. Тверде скло заколихалося й поглинуло його, перетворивши на просте відображення.