Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
Відьма ледь не підстрибнула з радості. Вона ж думала, хлопчиська доведеться довго умовляти, і не очікувала, що він погодиться з такою легкістю. Варто лише трішечки підштовхнути його, і він остаточно потрапить у пастку.
— Дякуй, що живий залишився, — продовжувала нацьковувати вона, — адже Гордій, дізнавшись про силу кубка, мав намір тебе отруїти.
Яким би не був Гордій, Гліб не міг повірити, що брат здатний холоднокровно підсипати йому отрути.
— Не може бути!
— Твій братик занадто підступний. Поки він живий, тобі не повернутися додому. Його треба позбутися, — зловісно проказала відьма.
— Ні! Нізащо! Ніколи!
Гліб так бурхливо запротестував, що Віщунка остовпіла.
— Ох, до чого ж ти впертий. Я тобі хочу добра. Не ти його, то він тебе, — вмовляла стара.
— Нехай. Але я не дам йому отрути, — уперто повторив хлопчик.
Відьма не витримала його погляду й відвела очі. Хлопчисько виявився міцним горішком. На нього не слід було занадто тиснути, щоб не сполохати. Стара вирішила пошукати іншого підходу. Вона розтягнула губи в посмішці.
— Що ж це я, забалакалась і забула, що ти в мене не годований. Усе давно холоне, — заметушилася вона.
Стіл у трапезній був накритий точнісінько як вдома. Навіть порцелянові тарілки й крохмальні серветки були такі ж, як у палаці. У Гліба защемило серце.
— Чого бажаєш поїсти? — послужливо запитала Відьма.
— Мені все одно, — байдуже знизав плечима хлопчик. Зараз був не час коверзувати.
— А все-таки? — наполягала стара.
— Омлет з чорносливом, — буркнув Гліб.
Відьма підняла з блюда кришку. Побачивши свіжий, просто з жару, омлет з чорносливом, Гліб відкрив від подиву рота.
— А якби я замовив млинці з джемом?
Віщунка поставила кришку назад. Гліб думав, що вона розсердилася й вирішила залишити його голодним, але стара знову відкрила блюдо. Цього разу там лежала гірка гарячих млинців.
— Як ви це робите? — здивувався Гліб.
Дивний фокус відірвав його від похмурих думок і він знову відчув симпатію до Віщунки. Раніше він не зустрічався з чарами, але, начитавшись казок, був упевнений, що злі чаклунки вміють робити тільки хробаків, жаб або п’явок.
— Я знаю пару-іншу потрібних словечок, — посміхнулася Віщунка й уїдливо додала: — їж, не сумнівайся. Я не Гордій, щоб тебе труїти.
Гліб пропустив зауваження повз вуха. Він так зголоднів, що з жадібністю накинувся на їжу.
У міру того як млинці танули, він розмірковував, чи варто прямо розпитати Віщунку про кубок, але потім вирішив не довіряти старій і вирушити на пошуки потай від неї.
— Можна я погуляю по замку? — запитав він після вечері.
— Звичайно, любчику, ти ж не полонений. Але тримайся освітлених кімнат, — попередила стара.
— Чому?
— Покинуті замки зберігають безліч таємниць, і часом розсудливіше не докопуватися до їхньої суті. Там, де не живуть люди, іноді ховаються привиди, — зловісно прошептала вона.
Гліб по-своєму витлумачив її слова. Стара навмисно залякує його, щоб приховати щось важливе. У всякому разі тепер він знав, що шукати кубок треба там, де темно.
Відьма була задоволена. Крок за кроком вона завойовувала хлопчиська. Хоча й через силу, але він засвоював її уроки. Думка про те, що кожний думає тільки про себе вже міцно засіла в ньому. Чаклунка була упевнена, що він не мине чергового випробування, адже немає нічого солодшого ніж заказана грушка.
Розділ 18
Скелет у шафі
Потьмянілий кришталь і поховані під волохатим шаром пилу меблі навівали смуток. Лише кроки хлопчика порушували могильну тишу пустельного замку. Знайти тут кубок було не легше, ніж голку в копиці сіна, але невдовзі Гліб набрів на вузький темний прохід. Гнаний цікавістю Гліб запалив свічку й рушив по ньому.
Незабаром він опинився в порожній кімнаті. Ґнотик свічки тьмяно освітив гобелени, що висіли на стінах, зі сценами з життя лицарів. На одному був витканий двобій. На іншому — один із бійців лежав повалений, а його щасливий суперник, піднявши забороло, дивився з гобелена просто на Гліба.
Суворе обличчя лицаря було холодним і гордовитим. Погляди хлопчика та воїна схрестилися, і раптом Гліб впізнав у лицарі знайомі риси. Це був не дорослий чоловік, а підліток, дивно схожий на Гордія. Глібові стало моторошно. Свічник затремтів, і гарячий віск обпік йому руку. Коли хлопчик знову глянув на лицаря, то не знайшов у ньому подібності з братом. Очевидно, хитке полум’я свічки утяло з ним жарт.