Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
— Ні, — сказав Шеймус Фініґан, якого Гаррі не впізнав, доки той не заговорив. Набрякле Шеймусове лице вкривали синці. — Це надійна схованка. Поки тут є хоч один наш, чужий сюди не зайде, бо двері не відчиняться. Це Невілова заслуга. Він справді розуміє цю кімнату. її треба попросити точнісінько про те, що тобі потрібно… скажімо: "Я не хочу, щоб сюди могли потрапити Керроу чи їхні посіпаки"… і кімната все це виконає! Треба лише стежити, щоб були перекриті всі можливі ходи! Невіл тут незрівнянний!
— Це все доволі просто, — скромно пояснив Невіл. — Я тут просидів майже півтори доби і страшенно зголоднів, тому й подумав, що непогано було б щось з'їсти — тоді й відкрився цей перехід до "Кабанячої голови". Я пішов туди й зустрів там Еберфорса. Він забезпечує нас харчами, бо це єдина послуга, якої кімната чомусь не хоче надавати.
— Це тому, що їжа належить до одного з п'яти винятків Темпового закону природної трансфіґурації, — пояснив Рон, викликавши цим загальний подив.
— Ми тут переховуємося майже два тижні, — сказав Шеймус, — і щоразу, як нам потрібно, тут з'являються додаткові гамаки, а коли сюди почали прибувати дівчата, тут навіть виникла цілком пристойна ванна кімната…
— …бо дівчата вирішили, що непогано зрідка митися, — додала Лаванда Браун, яку Гаррі досі не помічав. Він ще раз уважно подивився на присутніх і впізнав чимало знайомих облич. Тут були обидві близнючки Патіл, а також Террі Бут, Ерні Макмілан, Ентоні Ґольдштейн і Майкл Корнер.
— Розкажіть, що ви замислили, — сказав Ерні, — бо тут уже ходило стільки чуток! Ми про вас дізнаємося з "Поттерварти". — Він показав на радіо.—Ви ж не вдиралися в "Ґрінґотс"?
— Вдиралися!—вигукнув Невіл.—І про дракона теж правда!
Хтось заплескав у долоні, а хтось захоплено зойкнув. Рон жартівливо вклонився.
— А що ви там шукали? —очікувально запитав Шеймус.
Перш ніж Рон чи Герміона встигли кинути якесь зустрічне запитання, щоб уникнути прямої відповіді, Гаррі раптом відчув жахливий, нелюдський біль у шрамі—блискавці. Він різко відвернувся від усіх заінтригованих і захоплених облич, кімната на вимогу щезла, і він опинився у зруйнованій кам'яній хатині, під ногами валялися зогнилі, видерті з підлоги дошки, викопана з землі золота коробка лежала біля вилому відкрита й порожня, а Волдемортів дикий вереск розривав голову.
Неймовірним зусиллям він вирвався з Волдемортової свідомості й, захитавшись, отямився в кімнаті на вимогу. Піт заливав обличчя, під руку його підтримував Рон.
— Що з тобою, Гаррі? — допитувався Невіл. — Хочеш сісти? Мабуть, дуже втомився?…
— Ні, — заперечив Гаррі. Він подивився на Рона й Гермі—ону, самими очима намагаючись дати їм зрозуміти, що Вол—деморт щойно виявив пропажу одного свого горокракса. Часу лишалося все менше. Якщо Волдеморт зараз вирішить податися у Гоґвортс, то вони нічого не встигнуть.
— Нам треба йти, — сказав він, і з виразів облич обох Друзів побачив, що вони все зрозуміли.
— То що ти задумав, Гаррі? — запитав Шеймус. — Які в тебе плани?
— Плани? — перепитав Гаррі. Він зібрав усю волю в кулак, щоб не піддатися знову Волдемортовому безумству. Шрам болів. — Ну, ми просто… Рон, Герміона, я… нам треба дещо зробити, а тоді ми звідси зникнемо.
Ніхто вже не сміявся й не вигукував захоплено. Невіл розгубився.
— Як це "зникнете"?
— Ми прибули ненадовго, — Гаррі розтирав шрам, щоб притлумити біль. — Ми повинні зробити щось важливе…
— І що ж це?
— Я… я не можу вам сказати.
Усі забурмотіли, а Невіл насупив брови.
— Чому не можеш сказати? Ще щось пов'язане з Відомо—Ким?
— Ну, так…
— То ми вам допоможемо.
Інші воїни Дамблдорової армії закивали головами — хто з ентузіазмом, ахто урочисто. Дехто аж з місць позіскакував, щоб продемонструвати свою готовність до негайних дій.
— Ви не розумієте, — за останні кілька годин Гаррі, здається, вже не раз повторював цю фразу. — Ми… ми вам не можемо сказати. Ми це повинні зробити… самі.
— Чому? — не вгавав Невіл.
— Бо… — відчайдушно прагнучи почати пошуки останнього горокракса, чи хоч би обговорити з Роном і Герміоною наодинці, з чого ті пошуки починати, Гаррі ніяк не міг зібратися з думками. Шрам смикало. —Дамблдор доручив нам трьом виконати одну роботу, — пояснив він, обережно добираючи слова, — і ми не повинні нікому казати… це умова, тобто він хотів, щоб це зробили тільки ми, ми втрьох.
— Але ж це його армія, — наполягав Невіл. — Дамблдо—рова армія. Ми були тут, ми не давали їй розпастися, поки ви десь пропадали…
— Старий, це був не курорт, — зауважив Рон.
— Я такого й не казав, але я не розумію, чому ви нам не
довіряєте. Усі присутні в цій кімнаті чинили опір, і всі опинилися тут, бо на них полювали Керроу. Усі присутні довели свою вірність Дамблдорові… і вірність тобі.
— Послухайте, — почав Гаррі, сам не знаючи, що казати, та це вже не мало особливого значення, бо за спиною в нього щойно відчинилися двері тунелю.
— Ми отримали твою звістку, Невіл є! Гаррі, Роне, Гермі—оно! Привіт вам! Ми так і думали, що ви тут!
Це були Луна й Дін. Шеймус задоволено загорлав і побіг обніматися зі своїм найкращим другом.
— Салют усім! — радісно привіталася Луна. — Ой, як гарно знов до вас повернутися!
— Луно, — розгубився Гаррі, — а ти чого тут? Як ти?…
— Я їй повідомив, — пояснив Невіл, показуючи фальшивий ґалеон. — Я обіцяв їй і Джіні, що дам їм знак, якщо ти тут з'явишся. Ми всі думали, що твоє повернення означатиме революцію. Що ми повстанемо проти Снейпа і тих Керроу.
— Звичайно, інакше й бути не може, — весело підтримала його Луна. — Правда ж, Гаррі? Ми починаємо боротьбу, щоб вигнати їх з Гоґвортсу?
— Послухайте, — Гаррі вже охоплювала паніка, — нам дуже прикро, але ми повернулися не для цього. Ми повинні щось зробити, а тоді…
— То ви просто покинете нас серед усього цього? —не вірив Майкл Корнер.
— Ні! — заперечив Рон. — Ми це робимо заради вас усіх, бо йдеться про те, щоб позбутися Відомо—Кого…
— Тоді дозвольте вам допомогти! —сердито сказав Невіл. — Ми теж хочемо взяти в цьому участь!
За їхніми спинами знову почувся шум, і Гаррі озирнувся. Серце його ледь не вискочило з грудей. З отвору в стіні вилазила Джіні, а за нею Фред, Джордж і Лі Джордан. Джіні подарувала Гаррі осяйну усмішку. Він зовсім забув чи ще й не усвідомив по—справжньому, яка вона гарна. І водночас він менше за все в житті хотів бачити її тут.
— Еберфорс уже психує — повідомив Фред, піднімаючи руку у відповідь на вітальні вигуки. — Він хоче виспатись, а його шинок перетворився на вокзал.
Гаррі аж рота роззявив. Зразу за Лі Джорданом з тунелю вибралася колишня симпатія Гаррі, Чо Чанґ. Вона всміхнулася.
— Я отримала звістку, — вона показала фальшивий ґалеон і сіла біля Майкла Корнера.
— То які в нас плани, Гаррі? —поцікавився Джордж.
— Немає ніяких планів, — відповів Гаррі, спантеличений несподіваною появою всіх цих людей і неспроможний думати через біль у шрамі.
— Щось придумаєш уже в процесі? Я так люблю найбільше, — зрадів Фред.
— Припини це все! — сказав Гаррі Невілові. — Навіщо ти їх усіх накликав? Якесь божевілля…
— Ми боремося, так? — запитав Дін, виймаючи свій фальшивий ґалеон. —Тут повідомлялося, що Гаррі повернувся, і ми йдемо в бій! Тільки мені треба дістати чарівну паличку…
— То ти не маєш палички?… — здивувався Шеймус. Рон раптом повернувся до Гаррі. —А може, хай нам допоможуть?
— Що?
— Вони нам можуть допомогти. — Він стишив голос, щоб не чув ніхто, крім Гаррі та Герміони, що стояла між ними. — Ми ж не знаємо, де це. А треба знайти якнайскоріше. Не мусимо їм казати, що це горокракс.
Гаррі глянув на Рона, тоді на Герміону. Дівчина пробурмотіла:
— Думаю, Рон має рацію. Ми ж навіть не знаємо, що треба шукати, без них ми не обійдемось. —А коли побачила, що Гаррі це не переконало, додала: —Ти ж не мусиш усе робити сам.
Гаррі швидко все обміркував, хоч голова й розколювалася з болю. Дамблдор попереджав, щоб нікому, крім Рона й Герміони, не казати про горокракси… « Любов до таємниць і до брехні, так нас усіх виховували, тільки в Албуса… це виходило природно…" Невже він ставав схожий на Дамблдора, і приховував свої таємниці від усіх, нікому не довіряючи? Хоча… Дамблдор довірився Снейпові, і чим це все закінчилося? Убивством на верхівці найвищої вежі…