Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор

У питанні розселення кочовиків, так само як і в проведенні колективізації, партія навіть не намагалася робити вигляд, що їй потрібна добровільна згода населення, або що вона шукатиме якогось компромісу з ним. Казахстанські комуністичні лідери дотримувалися думки, що примусова колективізація була помилковою. Що ж до примусового розселення, то вони вважали його необхідним і цілком виправданим кроком. А проте й саму колективізацію вони проводили досить ревно, абсолютно не дотримуючись хоч якоїсь подоби добровільного принципу. Згідно з постановою уряду від 5 січня 1930 р. тваринницькі райони Казахстану включалися до категорії земель, що підлягали повній колективізації до кінця 1933 р. Щодо усуспільнення самої худоби, то в цьому питанні чіткого курсу так і не було вироблено. У деяких колгоспахїї відбирали, а потім повертали.

Автори дослідження «Колективізація сільського господарства Казахстану» (Алма-Ата, 1967. Т. 2. С. 287) зауважували з цього приводу, що в умовах, коли казах радше заб'є худобу, аніж її віддасть, набула поширення згубна практика, коли влада спочатку видавала розпорядження про конфіскацію, а потім вибачалася й скасовувала свій наказ.

На 10 березня 1930 р. було колективізовано 56,6 % господарств республіки, однак у районах кочового скотарства цей показник становив 20 %, а то й менше. У багатьох районах, незважаючи на згадувану вже статтю Сталіна «Запаморочення від успіхів», опубліковану 2 березня 1930 р., вжили заходів до послаблення тиску на селян лише в кінці квітня або на початку травня.

Більшість радянських джерел засвідчує, що колгоспи, організовані навесні 1930 р. перебували в хаотичному стані. Мало було будинків, комор, сільськогосподарського устаткування; особливо гостро відчувалася нестача орної землі. Багато селищ, заснованих у пустелях і напівпустелях, не мали ніяких джерел постачання води, і їхні мешканці були позбавлені можливості утримувати навіть худобу. Більше того, селища не забезпечували кормами, а «гнати стада на пасовиська було заборонено». Деякі колгоспи зовсім не мали ні насіння, ні худоби, ні будь-якого іншого майна. П'ятирічним планом передбачалося лише будівництво 1915 житлових приміщень та 70 комор, але навіть з цієї запланованої кількості фактично збудували лише 15 % житлових приміщень і 32 % комор! Офіційні джерела повідомляли, що 320 тис. колишніх кочовиків-скотарів, розселених у 1930–1932 рр., забезпечили 24106 будинками і 108 лазнями.