Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор

Колишній міністр харчової промисловості Кондратьєв брав участь у «процесі меншовиків» як «свідок». Його самого тоді звинуватили як лідера гаданої «трудової селянської партії» (насправді неіснуючої). Партія ставила за мету саботування діяльності сільськогосподарських кооперативів і кредитних спілок, наркоматів сільського господарства та фінансів, сільськогосподарської преси, науково-дослідних інститутів з питань аграрної економіки, Сільськогосподарської академії ім. К. А. Тимирязєва. До її складу мали входити дев'ять підпільних груп у Москві, а також численні групи у згаданих установах і організаціях у містах та на селі. До складу цієї міфічної партії входило від 100 до 200 тис. чоловік.

За допомогою таких процесів партійній верхівці вдавалося ефективно заглушувати голоси політичних супротивників; крім того, подібні заходи давали зрозуміти, що незгода з нереальними планами, чи їх невиконання розцінюватимуться як кримінальний злочин. Тактика Сталіна в презентації своїх дій належним чином відповідала його меті. Він ніколи не говорив про наступ проти усього селянства, лише проти «куркуля», класового ворога. Коли жорстокість урядового курсу, що неминуче супроводжувала його виконання, досягала сіл, він міг час від часу виступати з нападками проти кількох офіційних осіб і навіть покарати їх, всіляко рекламуючи подібні випадки. І добре налагоджений механізм всеохоплюючої пропаганди, за допомогою якого маніпулювали свідомістю не тільки членів партії, але й більшості міського населення, створював у прихильників сталінського курсу ілюзію, що ексцеси мали всього лише місцевий характер, а загальний провал пояснювався саботажем.

Водночас справжній стан справ у сільському господарстві дбайливо маскувався. Безглузді провіщання сподіваного підвищення рівня виробництва сільськогосподарської продукції довгий час підбадьорювали активістів і радували чужоземних легковірів. За рівнем споживання масла на душу населення мали невдовзі обійти Данію, оскільки кількість молочних корів, як очікувалося, збільшиться у два—два з половиною рази, а їхня продукція у три-чотири рази. Фактично ж виробництво масла у Східному Сибіру навіть за офіційними даними, здобутими із радянських джерел, скоротилося з 35 964 т у 1928 р. до 20 901 т у 1932 р. Передбачалося у 1929 р., що в результаті використання тракторів у 1932 р. урожай зернових збільшиться на 50 %, а кількість товарного зерна на 25 %.

Уже тоді багато хто розумів, що таких результатів досягти неможливо, хоча вину можна було перекласти на диверсантів, «куркулів» та нетямущих урядовців нижчого рівня. Але розміри нестачі на той час ще не бачилися з усією очевидністю. Одна з проблем оцінки таких речей полягала в тому, що монополізована радянська статистика поступово втрачала зв'язки з реальним життям.