Війна і мир 1-2

— Eh bien, et vous restez comme vous êtes, chère princesse? — заговорила вона. — On va venir annoncer, que ces messieurs sont au salon; il faudra descendre, et vous ne faites pas un petit brin de toilette![334]

Маленька княгиня підвелася з крісла, дзвінком покликала покоївку і квапливо й весело заходилася придумувати вбрання для княжни Марії і здійснювати його. Княжна Марія почувала себе зневаженою в почутті власної гідності тим, що приїзд обіцяного їй жениха хвилював її, а ще більш вона була зневажена тим, що обидві її подруги й не гадали, що це могло бути інакше. Сказати їм, як їй совісно було за себе й за них, це означало виказати своє хвилювання; крім того, відмова від убирання, яке пропонували їй, призвела б до тривалих жартів і наполягань. Вона спалахнула, прекрасні очі її погасли, обличчя її вкрилося плямами, і з тим некрасивим виразом жертви, що найчастіше застигав на її обличчі, вона віддалася у владу m-lle Bourienne та Лізи. Обидві жінки турбувалися цілком щиро про те, щоб Вробити її вродливою. Вона була така погана, що жодній з них не могла спасти думка про суперництво з нею; тому вони цілком щиро, з тим наївним і твердим переконанням жінок, що вбрання може зробити обличчя тарним, заходилися вбирати її.

— Ні, далебі, ma bonne amie[335], це плаття погане, — казала Ліза, здалеку боком кидаючи погляд на княжну, — скажи подати, там у тебе є масака. Справді! Що ж, адже це, може, доля життя вирішується. А це занадто світле, негарно, ні, негарно!

Негарне було не плаття, а обличчя і вся постать княжни, але цього не почували m-lle Bourienne і маленька княгиня; їм усе здавалося, що коли прикласти блакитну стрічку до волосся, зачесаного вгору, і спустити блакитний шарф з коричневого плаття і т. ін., то все буде гаразд Вони забували, що злякане обличчя й постать не можна було змінити, і тому, хоч як вони замінювали раму й оздобу цього обличчя, само обличчя лишалось жалюгідним і поганим. По двох чи трьох перемінах, яким слухняно підкорялася княжна Марія, в ту хвилину, як вона була зачесана вгору (зачіска ця зовсім змінювала і псувала її обличчя), у блакитному шарфі й масака ошатному платті, маленька княгиня разів зо два обійшла круг неї, маленькою ручкою поправила тут складку плаття, там підсмикнула шарф і подивилася, схиливши голову, то з того, то з цього боку.

— Ні, це не можна, — сказала вона рішуче, плеснувши руками. — Non, Marie, décidément ça ne vous va pas. Je vous aime mieux dans votre petite robe grise de tous les jours. Non, de grâce, faites cela pour moi [336]. Катю, — сказала вона до покоївки, — принеси княжні сіреньке плаття, і подивитесь, m-lle Bourienne, як я це влаштую, — сказала вона з усмішкою завчасного смакування артистичної радості.