Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
— Оце ось ми й подивимося, — промовив він уголос. — Оце ось ми й подивимось.
І він, як завжди, бадьорими кроками увійшов до вітальні, швидко оглянув очима всіх, помітив і переміну плаття маленької княгині, і стрічечку Bourienne, і потворну зачіску княжни Марії, і усмішки Bourienne та Анатоля, і самотність своєї княжни у загальній розмові. «Вбралася, як дурка! — подумав він, злісно глянувши на дочку. — Сорому нема! А він її і знати не хоче!»
Він підійшов до князя Василя.
— Ну, здрастуй, здрастуй; радий бачити.
— Для милого друга сім верст не круг, — заговорив князь Василь, як завжди, швидко, самовпевнено й фамільярно. — Ось мій другий, прошу не обминати своєю ласкою.
Князь Микола Андрійович оглянув Анатоля.
— Бравий хлопець, бравий! — сказав він, — ну, ходи поцілуй, — і він підставив йому щоку.
Анатоль поцілував старого й зацікавлено і цілком спокійно дивився на нього, чекаючи, коли він вчинить, як обіцяв батько, дивацьке.
Князь Микола Андрійович сів на своє звичне місце в куток дивана, підсунув до себе крісло для князя Василя, показав на нього і став розпитувати про політичні справи й новини. Він слухав неначе уважно розповідь князя Василя, але раз у раз поглядав на княжну Марію.
— То вже з Потсдама пишуть? — повторив він останні слова князя Василя і раптом, вставши, підійшов до дочки.
— Це ти для гостей так убралася, га? — сказав він. — Гарна, дуже гарна. Ти при гостях причесана по-новому, а я при гостях кажу тобі, що надалі не, смій ти переодягатися без мого дозволу.
— Це я, mon père[348], винна, — червоніючи, заступилася маленька княгиня.
— Вам повна воля, — сказав князь Микола Андрійович, розшаркуючись перед невісткою, — а їй потворити себе нема чого — і так погана.
І він знову сів на місце, не звертаючи більш уваги на доведену до сліз дочку.
— Навпаки, ця зачіска дуже до лиця княжні, — сказав князь Василь.
— Ну, батечку, молодий князю, як його звуть? — сказав князь Микола Андрійович, звертаючись до Анатоля, — ходи сюди, поговоримо, познайомимось.
«Ось коли починається потіха», — подумав Анатоль і з усмішкою підсів до старого князя.
— Ну, ось що: ви, любий мій, кажуть, за кордоном виховувались. Не так, як нас із твоїм батьком дяк грамоти навчав. Скажіть мені, мій голубе, ви тепер служите в кінній гвардії? — спитав старий, зблизька і пильно дивлячись на Анатоля.
— Ні, я перейшов до армії, — відповів Анатоль, ледве стримуючись од сміху.
— А! добре діло. Що ж, хочете, голубе мій, послужити цареві й вітчизні? Час воєнний. Такому бравому хлопцеві служити треба, служити треба. Що ж, у фронті?
— Ні, князю. Полк наш виступив. А я лічуся… При чому я лічуся, татку? — звернувся Анатоль зі сміхом до батька.
— Гарно служить, гарно. При чому я лічуся! Ха-ха-ха! — засміявся князь Микола Андрійович.
І Анатоль засміявся ще голосніше. Раптом князь Микола Андрійович насупився.
— Ну, йди, — сказав він до Анатоля.
Анатоль з усмішкою підійшов знову до дам.
— Адже ти їх там за кордоном виховував, князю Василю? Га? — звернувся старий князь до князя Василя.
— Я робив, що міг; і я вам скажу, що тамтешнє виховання значно краще за наше.
— Так, нині все інше, все по-новому. Молодець хлопець! молодець! Ну, ходім до мене.
348
татку,