Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-98-4
- Переводчик: Ірина Малевич
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв». Краткое содержание книги:
Книжка — не заклик до тверезості або пияцтва, а лише своєрідна спроба нагадати, що, незважаючи на небезпеки, алкоголь посідає важливе місце в соціальному житті європейської людини. Спиртні напої — мастило для європейських звичаїв. Алкоголь надихає літературу та мистецтво. Адже недаремно в багатьох релігіях та міфах він уважався божественним першоелементом.
Для широкого кола читачів.
Епідемії «паленого» алкоголю набули рис народної істерії. Коли в 1775 році шведський король Ґустав ІІІ видав постанову, згідно з якою самовільне виробництво міцного алкоголю стало монопольним правом короля, чиновники почали шукати місця для перегонки. Із власністю корони поводилися скандально. У Залі унії Кальмарського замку зробили бойлерну, у спальні Ґустава ІІ Адольфа обладнали місце для бродіння алкоголю, а з його ліжка зробили ванну для бруху[6]. У містечку Карлскруна будівничі, охоплені жагою сп’яніння, вирубали найбільший у місті сад і побудували на його місці алкогольний завод. Оскільки вони поспішали, то про водопостачання забули. Тому міські колодязі висохли і воду довелося доправляти до міста з материка. Також багато хто налагодив удома власне виробництво міцного алкоголю. Алкогольна поліція регулярно перевіряла будинки й, крім штрафу, призначала громадянам покарання різками. У 1780 році народ не на жарт розлютився, коли королівські чиновники наказали нищити всі конфісковані самогонні апарати. Відкритий бунт був лише питанням часу. Тому в 1788 році перегонку алкоголю довелося знову дозволити60.
Ближче до кінця XVIII століття ставлення до алкоголю в Європі стало дещо інакшим. Зміни почалися з вищих прошарків суспільства. Дворяни хотіли виділитися з «невгамовного» пересічного люду й перейшли на каву[7]. Тільки непристойний простолюдин жлуктив алкоголь без упину. У Франції, Британії та Нідерландах аристократія й інтелігенція захоплювалися кавою і чаєм. Це було природно, адже напої були екзотичними і дорогими. Деякі кав’ярні стали приватними клубами, де почали проводити ділові переговори. Одним із таких клубів, що виріс із кав’ярні, була одна з найбільших у світі страхових компаній «Ллойдс». Підґрунтя буржуазної культури почало формуватися через чесноти. Пиття кави або чаю у кав’ярні вказувало на інтелектуальну, культурну і моральну порядність громадянина. Ці риси нагадували притаманне свого часу європейському дворянству поняття добрих манер. Особливо звичаї вживання їжі та напоїв були добрими ознаками порядності, адже через них можна було публічно показати хороші манери, самовладання і пошану до інших61.
Коли середньовічна карнавальна культура почала змінювати свою західну форму, висунута середнім класом вимога самовладання і шанобливості заступила непробудне гуляння та пияцтво62. У середині ХІХ століття жодний «порядний» чоловік у Британії не міг більше ходити по пабах, адже там збиралися робітники. Індустріалізація породила цілком новий суспільний клас — пролетаріат, на чию пристрасть до спиртного буржуазія дивилася скоса. У Німеччині робітники також безпросвітно пили. Лишень із 1806 по 1831 рік об’єм спожитих міцних алкогольних напоїв збільшився втричі. Багато безробітних гаяли час, попиваючи дешеву картопляну горілку. Над п’янством робітників кепкували. Комічна фігура схильного до пиятики робітника створювала враження, що буржуа, який належав до середнього класу, в усьому був кращим від пролетарія63.
До алкоголю почали ставитись як до проблеми, а до його надмірного вживання — як до хвороби. Алкоголь більше не був джерелом радості та безтурботності, а натомість призводив до загибелі. Поняття «алкоголізм» з’явилося наприкінці ХІХ століття, коли образ веселого, червонолицього й балакучого п’яниці заступив образ похмурого, агресивного і злочинного алкоголіка. Частково причиною були жалюгідні умови життя пролетаріату, що розбавляв свою печаль міцним алкоголем. Проте, з іншого боку, йшлося також про пропаганду вищого класу: звичку вживання робітниками алкоголю хотіли пояснити алкоголізмом, що виник через брак загальної моралі у пролетаріату. В 1873 році у Франції було організовано велику кампанію із викорінення алкоголізму серед робітників, але за нею стояло бажання вплинути на вживання алкоголю вищим класом теж64.
Схожі кампанії за тверезість проводили також у Фінляндії. Просвітницька боротьба проти права селян самостійно виробляти алкоголь у домашніх умовах вилилася в перший в історії Фінляндії рух за тверезість. «Друзі помірності» боролися не так з алкоголем, як з уживанням селянами самогону65.
Варто зазначити, що рух за тверезість набув популярності не від самого початку. Коли просвітник Еліас Леннрот у 1834 році в Каяані заснував товариство тверезості, то єдине, чого йому не вистачало, — це його членів. Леннрот скаржився своєму другові Скоґману, що багато хто хотів би приєднатися, але винятково на таких умовах, що міг би випивати зранку і за їжею чарку самогону66. Леннрот силкувався зрозуміти, як п’яниці можуть бути тверезниками.
6
Нерозчинний залишок, від якого відділяють сусло. — Прим. пер.
7
Про традиції вживання алкоголю та кави див. також: Шивельбуш В. Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів / пер. з нім. — Київ: Ніка-Центр; Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2016. — Прим. ред.