Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-98-4
- Переводчик: Ірина Малевич
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв». Краткое содержание книги:
Книжка — не заклик до тверезості або пияцтва, а лише своєрідна спроба нагадати, що, незважаючи на небезпеки, алкоголь посідає важливе місце в соціальному житті європейської людини. Спиртні напої — мастило для європейських звичаїв. Алкоголь надихає літературу та мистецтво. Адже недаремно в багатьох релігіях та міфах він уважався божественним першоелементом.
Для широкого кола читачів.
Культура вживання алкогольних напоїв бретонців у Північній Франції викликала неймовірний подив у французів, а надто в урбанізованих парижан. Бретонців, на відміну від парижан, не цікавлять вишукані напої, естетика смаку і салонна культура звичаїв, зовсім навпаки, їм більше до вподоби бучні бенкети, які супроводжуються валянням у канаві. У свідченнях мандрівників, що заїжджали у Бретань наприкінці ХІХ століття, не згадано про те, що святкування були приурочені до певних подій, які б вирізнялися від звичних буднів уживанням алкоголю. Під такими подіями малися на увазі на додачу до карнавалів весілля, похорони та ярмарки. Як наслідок, зауваження мандрівників привели до появи законів, які заборонили публічне п’янство. Також вони породили образ п’яного бретонця. Таке узагальнене бачення бретонців поширювала панівна нація, що перебувала при владі, — французи, які самі вживали алкоголю більше й помирали від цирозу печінки частіше, ніж бретонці!39
Дослідник Французької медичної академії Реньє на початку ХХ століття вважав: пристрасть бретонців до алкоголю настільки серйозна, що через це вони — народ, який вимирає. Експерт у галузі фізіології і психології Ріхер своєю чергою вірив, що іммігранти — як-от ірландці та поляки — пили значно більше від європейців, бо намагалися погамувати тугу за домом40. У Сполучених Штатах ірландці здобули репутацію нації, особливо схильної до пияцтва. З іншого боку, надмірне вживання алкоголю було способом продемонструвати ірландську ментальність. Таким собі виявом ідентичності41.
Дослідники-соціологи досі занепокоєні звичаями ірландців, шотландців і бретонців щодо вживання алкогольних напоїв. Самовдоволена переконаність у власній доброчесності нікуди не зникла. Хоча шведи і визнають себе нацією, яка полюбляє алкоголь, шведським дослідникам стає духу стверджувати, що дзвін їхніх келихів тьмяніє порівняно з дозами фінів й росіян.
Причин уживати алкоголь знайдеться достатньо. Набуло значного поширення таке уявлення: що далі на північ, то більше п’ють у вагонах-ресторанах. Фіни, наприклад, вдаються до таких невербальних, проте виразних засобів комунікації, як дружнє ставлення, безтурботне мовчання, спільне відвідування сауни й уживання міцних алкогольних напоїв «для підтримання тепла в організмі»42. Хоча наведений нижче опис, зроблений британським консулом, дещо надуманий, письменник переконаний, що причиною вживання міцного алкоголю є холодний клімат:
«Напевне, клімат викликає у них таку жагу пити. Можливо, звісно, що хоча для людей, які живуть у помірному кліматі, надлишкове вживання алкоголю має згубний вплив, у регіонах із поганим кліматом воно оживляє певні риси, розморожує і розворушує замерзлі від холоду душевні якості»43.
Роздуми англійського посла сера Вільяма Темпла, який жив у XVII столітті, про голландців, що полюбляють випити в холодному кліматі, викликають у жителів північних країн, які стоять у черзі до бару в січневий мороз, лише посмішку. Північ з її лютими морозами завжди була місцем проживання людей, спраглих випити.
Аби спромогтися унаочнити, що самовдоволеність — проблема світового масштабу, маємо звернутися для порівняння до явища, яке спостерігається достатньо далеко звідси. Як африканські звичаї вживання алкогольних напоїв співвідносяться з теорією холодного клімату? Чи у тропіках усі поголовно тверезі, якщо вже на півночі повно п’яниць? Антрополог Ндоламб Нґокве44 розповідає соковиті історії про те, як леле, що мешкають у Конго, бачать звичаї своїх «нецивілізованих» сусідів кокве і нджембе.
Найважливіші напої у традиційній культурі леле — пальмове вино і вода. Деякі леле, щоправда, стверджують, що вони ніколи не п’ють воду. Це, напевне, перебільшення, хоча вода, на думку леле, не настільки важливий напій, як пальмове вино.
Леле переконані, що нджембе, які живуть у сусідній країні, занадто тверезі. Не може бути сумніву, що їхнє життя дуже нудне. Як можуть вони танцювати серцем, коли п’ють саму лише воду? Тверезість нджембе не можна пояснити не чим іншим, крім як тим, що вони просто-таки не вміють вирощувати пальми й робити з них вино. Нджембе, отже, не тільки підозріло тверезі, а й неймовірно дурні.
Хоча народ кокве добре розуміє важливість алкоголю у створенні танцювального настрою, на любителів критики леле це не має ніякого впливу. Причина очевидна. Кокве, на думку леле, п’ють надміру. У мові леле є вислів «кокве завжди п’яніють на чиємусь ножі». Єхидний вислів з’явився через те, що краник бочки з пальмовим вином зазвичай протикають ножем, а пальмове вино кокве найчастіше купують у леле. Леле невтямки, як кокве взагалі здатні працювати, адже ті завжди п’яні.