Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-98-4
- Переводчик: Ірина Малевич
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв». Краткое содержание книги:
Книжка — не заклик до тверезості або пияцтва, а лише своєрідна спроба нагадати, що, незважаючи на небезпеки, алкоголь посідає важливе місце в соціальному житті європейської людини. Спиртні напої — мастило для європейських звичаїв. Алкоголь надихає літературу та мистецтво. Адже недаремно в багатьох релігіях та міфах він уважався божественним першоелементом.
Для широкого кола читачів.
Щира віра леле в те, що саме їхній звичай пити — взірець помірності та цивілізованості, ґрунтується не на тому, що саме їхні традиції вживання алкоголю помірні та цивілізовані. Визначальна людська якість — вірити в те, що ти освіченіший за інших. Усі народи впевнені, що саме вони несуть світло розуму до вечірнього столу ООН, над яким витає запах алкоголю.
Глузування над звичаями інших не обмежується лише поведінкою. Також ті, хто п’є напої, відмінні від тих, які полюбляє їхній сусід, косо зиркають одні на одних. Бажання вирізнитися може виявлятися снобізмом у виборі й упізнанні напоїв. Це вміння також є формою соціального використання влади: хто ж бо захотів би дозволити офіціантові бути вищим і принижувати клієнта своїми вподобаннями? У вишуканому ресторані їдять здебільшого не для того, аби втамувати голод, — це питання стилю і звичок. Дорогий напій — це більше, ніж просто гарний смак. Добірний коньяк або шампанське має символічну цінність.
Хоча євреї невибагливі у виборі вина, яким завгодно вином і вони насолоджуватися не будуть. У принципі євреї не можуть пити вина, виготовлені язичниками. Ці вина поділяються на дві категорії: yein nesekh і setam yeinam. Перше — це вино, яке язичники використовують для жертвоприношень своїм ідолам, і воно однозначно заборонене. Друге — звичайне язичницьке вино, але насолода від його вживання може призвести до небажаних шлюбів з язичниками45. Виготовлене на північних берегах Середземного моря вино може, на думку ортодоксальних євреїв, бути цілком дивовижним любовним екстрактом. Хоча єврейське пуританство може викликати у християн посмішку, варто пам’ятати про власну релігійну консервативність, свідченням якої є той факт, що лише у 817 році Аахенський консиліум щодо монастирської реформи ухвалив, що пиво більше не є язичницьким напоєм46.
Пиво було улюбленим напоєм іще давніх германців, чого римський історик Пліній Старший ніяк не міг зрозуміти. На думку Плінія, пиво було лише виявом того, як людству вдалося зробити воду напоєм, від якого п’янієш47. Коментар винного сноба Плінія наочно нагадує, як різні культури вживання алкогольних напоїв постійно перебували на межі зіткнення. Гарним прикладом цього є британці, що п’ють пиво, і французи — любителі вина. Британці дивувались, як французи можуть пити вино вже зранку і за обідом. З їхнього погляду, французи весь час святкували. Це зрозуміло, адже британці мають свої традиції. Вони п’ють пиво тоді, коли святкують, і лише в певний період часу, такий, наприклад, як відпустка. У Франції і в інших європейських країнах молоді британські туристи славляться своїм бажанням сп’яніти48. Інколи вони вино п’ють, як пиво. Результат той самий.
Буває, якийсь алкогольний напій набуває серед мас репутації прояву контркультури. Представником еліти аморальних напоїв є, поза сумнівом, абсент. Наприкінці ХІХ століття він став улюбленим напоєм митців Франції. Абсент був відомий також під назвою «зелене безумство», адже вміст алкоголю в ньому був високим і вважалося, що він може спричиняти отруєння. Абсент був заборонений у Франції 1915 року, оскільки лікарі зрозуміли, що в полину, який входить до складу напою, міститься туйон, який викликає небезпечні хвороби та залежність.
Така сама аморальна слава була й у текіли. Остання набула культового статусу в 1950-х роках, коли Каліфорнією пронеслася неправдива чутка, буцімто вона містить мескалін49. Власне, напій мескаль дистилюють із того самого збродженого соку агави, який давні ацтеки називали пульке. На відміну від текіли, мескаль дистилюють лише раз, тому він не цінується так само високо, як текіла. Вважається, що мескаль викликає галюцинації. Таке хибне уявлення з’явилося завдяки книзі Малкольма Лаурі «Під вулканом». Утім, агава не містить жодних галюциногенних речовин, як і личинки в мескалі. Отже, напої не мають нічого спільного з психоделіком мескаліном, отриманим із кактуса пейот50.