Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв

Раніше жага сп’яніння була непереборною, а вживання алкоголю — некерованим. І завжди, коли пильне око того чи того Старшого Брата дивилося вбік, обличчя пірнало в пивну бочку. У Межиріччі пиво не можна було вантажити на корабель без нагляду за робітниками54. Переживали, що інакше вантаж завершить свою подорож у горлянці моряків. За доби Середньовіччя торговці вином додавали до партії запасну бочку для того, щоб решта доїхали повними. Поведінку спраглого візника під час подорожі пояснювали «випадковим витоком»55. У новочасній Швеції капеланові не дозволялося наповнювати пивну бочку без нагляду настоятеля56. Добова доза настоятеля за Нового часу могла сягати кількох літрів.

Європеєць у бароковій перуці, що кишить вошами, міг жахнутися, коли б йому для тамування спраги запропонували воду. Алкоголь був найпоширенішим напоєм. У стокгольмській лікарні мінімальна денна доза пива становила 8 літрів. У Данії вважалося, що для підтримання здоров’я потрібно пити 10—15 літрів57. Якби машину винайшли в XVII столітті, усі водії сідали б за кермо п’яними. У XVII—XVIII століттях всією Європою значно збільшилося вживання пива, вина і міцних алкогольних напоїв, що сприяло розвиткові техніки для сільського господарства і дистиляції напоїв58. Епідемії «паленого»[5] алкоголю були серйозною проблемою і найбільше вражали простий люд.

Коли Вільгельм Оранський — уродженець Голландії — став у 1689 році королем Англії, джин перекочував до острівної держави разом із ним. Вільгельм терпіти не міг французів, тому підняв увізне мито на всі французькі вина й бренді. Завдяки цьому джин став найпопулярнішим напоєм. Уся Англія була п’яна й щаслива. На одному з пабів, де продавали джин, навіть розмістили таку рекламу: «Напийся за копієчку, до чортиків за двієчку, чиста підлога у подарунок»59.