Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
Два келишки поставила на поверхню старої «багатиці».
— Трохи коньяку для поліпшення настрою! Здоров’я молодої!
До того, як сестри схопили чарки, Ірма випорожнила свою і з пляшкою в руці повернулася на диван. У тінь.
— Гляньте, я звар’ювала, випила скоріше за вас. Давайте ще по одній, здоров’я молодої!
Знову налила собі.
Катарина поклала коробочку з брошкою на поверхню машинки, взяла чарку і нахилилася до Ірми.
— Чекай, а цьом?
Ірма відвернула голову, Катаринин поцілунок пролетів повз сестрине обличчя, і вона відчула раптову ніяковість через те, що її витягнуті губи пройшли крізь порожній простір.
Катарина забула про отриманий дарунок. Її голос потемнів.
— Ірма, ти пила.
— Ти ж бачила, що я випила перед вами, не діставай.
Катарина відсторонилася.
— То не може бути від того, що ти раз ликнула.
Вони дивилися одна на одну.
Ірма усміхнулася. Злобиво усміхнулася.
— Де твій син, дорога моя старша турботлива сестро? Де твій син? За нього дбай, а не за мене.
Катарина стиснула губи. Вона нахилилася і глянула Ірмі у вічі, в обличчя, в яке хотіла багато чого кинути. Але не кинула. Стрималася.
Із тим обличчям сьогодні ввечері було щось не те. І справа була не лише в алкоголі.
І тут, біля самого краю будівлі поліклініки, насправді біля самої Нехайської, він знайшов живопліт. Присів і практично втиснувся в нього. Не ворушився. Хоча й будівля трешнєвської поліції поруч, йому не спадало на гадку кликати на допомогу. Що б він їм сказав, хто б йому повірив, хто б його захистив? Краще йому триматися відкритої вулиці. Та й це осіннє проріділе гілляччя живоплоту не було особливим прихистком, але без нього його було видно за кілометр. Йому було достатньо ворушити лише очними яблуками і так спостерігати за вулицею, не повертаючи голови. Помітив її: чорна автівка звернула з Озальської на Нехайську. Він ані на секунду не сумнівався, що це автомобіль з чоловіком-велетом. Втиснувся глибше в живопліт. Каптур був добре насунутий, хлопчак був непорушний і йому лише треба було спокійно-спокійно чекати. І не думати про те, що він наближається. Крізь стулені вії, які залишали вузький проріз для зіниць, він бачив фари, які наближаються. Поволі. Не бійся. Він проїде, проїде… Стиснув і ті прорізи. Проїде, проїде…
Якби він не заплющував очей, бачив би, що ось такий зіщулений він ледве сягає до обода величезного колеса. Автомобіль плив. Проминав повільно, так, як проминає небезпека: незмірно повільно.
Хлопчик не розплющував очей аж доки не злякався своєї внутрішньої темряви. Звук вулиці змінився, проїжджою частиною проїжджали якісь інші автомобілі, чорний звір зник, на тротуарі з’явилися голосні перехожі, і хлопчик їм зрадів.
Потім розумно зачекав, доки повністю спорожниться вулиця і, не розглядаючись ліворуч-праворуч, побіг через дорогу. Тепер він уже знав, що його не схопити.
Він був так близько-близько від дому…
— Боже, скидайте то з мене, мені треба в туалет.
Катарина із полегшенням відвернулася від Ірми. Зраділа, що щось у приміщенні стало зараз важливішим від алкогольного запаху і застиглого обличчя середньої сестри. Першою почала сміятися. Ірма запропонувала залишити наречену в цій пастці з шовку, позоліток, бісеру, мережива, але врешті сестри змилувалися над обезумілою Ітою, яка погрожувала наробити в труси, і допомогли їй звільнитися від обручів. Сукню обережно повісили на вішалку. Розтріпана напівгола Іта побігла до туалету. Після неї залишився висмоктаний стурбований вігвам, наче його мешканців убили.
У цю мить Катарина почувалася добре і не думала про сина.
А він достеменно знав, який під’їзд у будинку на Нехайській ніколи не замикався і як він без проблем перейде до мініатюрної трансформаторної будки перед Цриквеничкою. Там він справді мусить бути дуже-дуже обережним. За кожною стіною може щось стояти. Чи хтось. Він знав, що тут, на порозі своєї хати, йому треба бути найобережнішим. Вона так близько-близько. Хороша тиха хата.
Вони залишилися самі, і кімнату раптом заповнила порожнеча, наче вони стояли на порожній сцені і навколо них на столах були наскладані не численні ряди келишків, коробки з кульками, коробки з конфеті, оберемки білих і рожевих паперових гірлянд, десятки білих паперових бантів розміру величеньких головок келю, пластмасові прозорі амурчики, пакети поскладаних рожевих серветок, золотих пластифікованих таць, рожевих тарілок…