Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
— Ти ненормальна, знов мене штрикнула, запацькаєш мені сукню кров’ю. Ти ненормальна!
— Та я не хотіла, не можу ґрафкою пробити шовк.
— Та мене не цікавить, хотіла ти чи нє, ти мене два рази штрикнула. Перестань витріщатися на двері. Прийде, то прийде, а нє, то нє.
Уже дійшов до небезпечного місця на вулиці Добойській. Ліворуч, до Люблянського проспекту, не піде — це стара автострада, відкрита і небезпечна територія. Він тремтить біля розваленого плоту і роззирається. Добойська порожня. Поблизу загавкав незнайомий пес. Хлопчика охопив новий страх, але інший, ніж той, який ним трусить ще від часу, як він побачив оте. Незнайомий пес — небезпечний пес. Хлопчик набрав повітря, відштовхнувся від паркана і перебіг до Ключки. Вулицею Бочачкою до Чаплінськоі було недалеко. Це короткі вулички.
Йому залишилося так мало, так мало до дверей дому…
Катарина обернулася так, щоб не бачити більше дверей, але від цього їй легше не стало. Вона періодично припиняла роботу, дмухала на пальці, наче дає їм відпочити, і, щоб молодша сестра не бачила, поглядала на настінного годинника. З верхівки вігваму чулося незадоволене цмокання. Мешканка тієї хижки підтягала сукню до живота, опускала та піднімала чудернацькі рукави-пуфи, врешті потягла вельон, повисмикувавши всі шпильки, яким Катарина присвятила понад півгодини.
Вони в унісон скрикнули, стіни напівпустого приміщення відбивали голоси: «Ти ненормальна, ти ненормальна», наречена розплакалася, Катарина перелякалася, схопила сестру за лікоть, трохи її потрусила і спробувала заспокоїти.
— Іта, не плач. Я поправлю, не переймайся! Буду пильнувати, не бійся! Тепер буду легенько-легенько, дуже легенько…
Себе вона заспокоїла легше, ніж сестру і, рішуче налаштована довершити роботу, зігнулася в поясі, щоб позбирати решту шпильок. Спинилася і випросталася. Подумала, що вже використаними шпильками могла би забруднити білий сатин, і видобула з пачки декілька чистих. Дві, наче досвідчена кравчиня, запхала між зуби, щоб були під рукою і щоб стулити собі рота.
Двері відчинилися в момент, коли про них забули і коли ніхто на них не дивився.
— Привіііт, привіііт! Привіііт, дівчатка, сестрички мої, сеструльки, привіііт! Боже, ти прекрасна! Боооже, неперевершено тобі пасує!
Вони обидві, Іта і Катарина, обернулися на голос.
— Боже, чудово тобі пасує! Почали без мене? Нічого страшного, нічого страшного. Я все принесла. Боже, котра ж то година? То вже така година?
Катарина вийняла шпильки з рота.
— Ні, не така година, а рівно 22 і 25 хвилин.
Жінка, що увійшла, розкидала речі по дивану і, не дивлячись на Катарину, спокійно проказала:
— Заглухни.
Її чекали. Третю сестру.
А йому залишилось так мало, так мало до дому.
Він знав, через яке подвір’я на вулиці Чапліна пробереться до Бужимської і як Удбинською добереться до огорожі за Центром культури, біля самого парку. Там трохи відпочине.
Трошки, ще трошки…
Катарина переплела руки на грудях.
— Ти добре знаєш, котра година.
Сестрі у весільній сукні не сподобався ні Катаринин сварливий тон, ні старече переплітання рук.
— Та ну, Катя, перестань! Ірма, тобі дійсно подобається? Насміхаєшся… Дійсно подобається? Я не дуже товста?
— Та що ти, взагалі не видно стегон.
Вони обидві балакали, чулися захоплені вигуки і згадування Бога, шелестіння шовку і стукіт високих підборів.
Від обертань і вертінь вігвам розгубив кілька шпильок, але Катарина на це не зважала. Мовчала і виклично дивилася на годинника.
— Так, дорога Ірма, ти добре бачила, котра година. Ще й як добре бачиш.
Вігвам заворушився і почав обурюватися.
— Катя, або перестань, або я йду звідси. Ну трохи запізнилася, то й шо з того?
Катарина замовкла.
Третя сестра поклала на диван пакети і сумку, з якої вийняла сигарети, тоді сіла біля своїх пакетів, біля самого бильця, а насправді у тінь целофанової ширми.
Облизала цигарку, але не встигла її припалити.
— Ірма, дай спокій тим цигаркам, засмердиш їй сукню.
— Та перестань, Катарина, яка ти істерична…
— Я не істерична. Задруга низька, сукня вбере весь сморід.
Він вступив у щось смердюче й огидне, але не обернувся й не зупинився, аж доки не добрався до живоплоту за будинком Центру. Притримався за мокрі гілочки і знемогло зісковзнув на землю. Дихав пришвидшено і дуже голосно. Йому здавалося, що від того потужного дихання навіть його ватяна куртка почала надуватися. Ще трошки і полетить… На мить він уявив себе, як летить, і та картинка його заспокоїла. Відпочив достатньо, щоб продовжити рух. Тулячись до огорожі і живоплоту, добрався до місця, з якого міг оглянути парк. Ні, він не божевільний, не піде через парк. Щодуху побіг ліворуч, до поліклініки. Більше не відпочиватиме, тут небезпечна територія, Нехайська вулиця занадто близько.