Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
Пляшка спорожнювалася, і їм було байдуже. «Циліка розказувала, що Вілім виробляв в першу шлюбну ніч», — і жінки душилися сміхом.
Катарина підійшла до дверей головної будівлі, піднялася на сходинку, з якої відчинялися двері, і спинилася. Коли перебували у прибудовах, що на подвір’ї, хату ніколи не замикали, і Катарина не знала, чому вона спинилася і чому подумала про незамкнену хату. Холодна незатишність облизала їй шию, і вона повністю протверезіла. Відчинила двері, простягла руку до вимикача і знервовано її відсмикнула. Їй здалося, що вона торкнулася чиєїсь вологої волосистої долоні. Навіть витерла руку об штани. «Нерви, Катарино, нерви». Голосно вдихнула і врешті хоробро увімкнула світло в передпокої. Передпокій був порожній. Вийняла мобільний телефон і поглянула на годинника.
22 година і 45 хвилин. В «Контактах» мобільного телефону дійшла до імені «Борис» і зупинилася. Поки не телефонуватиме його батькові, ще трохи зачекає. Щоб не дратувати його без причини. Так було минулого разу: зателефонувала, все звелося до кількох бридких речень, а малий все одно з’явився через десяток хвилин. Ні, не буде йому телефонувати. «Ще трошки… Тільки б нічого не сталося… Надіюся, з ним нічого не сталося? Нічого не сталося. Це не перший раз. Гад малий. Гад, навмисно мені нерви їсть».
Раптовий напад люті витіснив із порожнього приміщення дурнуватий страх і неспокій, породжені відсутністю її дитини. Вона підігрівала рятівну лють. «Вилупок шмаркатий, дістане своє, коли прийде. Ніколи не діставав, але нині таки дістане.
Ти його вдариш, Катарино? / Вдарю його, дам по писку, щоб на все життя запам’ятав, Давид, мій син.
Удар запам’ятає він чи ти його запам’ятаєш, Катарино? / Вдарю його, дам по писку, щоб на все життя запам’ятав, Давид, мій син».
Давид, її син, видерся на огорожу блакитного новозбудованого будинку і перескочив її, застогнала сирена, і він їй зрадів. Нехай всі чують, нехай всі чують! Пробіг через подвір’я і добрався до проходу між блакитним будинком і своїм садом. Перескочив рештки плоту, не спинився ні в саду, ні біля освітлених вікон Задруги, з якої чувся регіт і початок п’яної пісні, не мав часу ні слухати, ні чути, ні висміювати співачок. Зупинився аж перед вхідними дверми хати, щоб натиснути на клямку; двері полетіли досередини передпокою, він влетів у знайоме приміщення, розтулив рота, щоб схопити повітря і покликати маму, щоб закричати, заплакати, все їй розказати, розповісти про все, що побачив, але його абсолютно не підготовлена голова полетіла спершу ліворуч, а тоді праворуч, а він не зрозумів, від чого. Він не заплакав, не скрикнув, насправді його навіть не заболіло, лише дзвеніло в лівому вусі. Не розуміючи, що саме від мами, від тієї своєї мами отримав перший ляпас у житті, захитався і вигукнув: «Мама», певно, щоб йому допомогла, щоб врятувала від самої себе.