Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
Вони дивилися одна на одну.
— Ти, Ірма, бачу, не зміниш своєї поведінки.
— Замовкни, Катарина, мені не до твого ґнирання.
— Мого ґнирання? Встидайся, твоя сестра виходить заміж, могла би принаймні нині обійтися без своєї компанії.
— Ти нічого не знаєш і тому тобі ліпше мовчати.
— Ти виглядаєш страшно, коли Іта вийде, піди приведи себе до ладу, поки ще Циліка не прийшла.
— Я не приводжу себе до ладу в туалетах.
— Не тягни мене за язика, щоб я тобі зараз не казала, де ти приводиш себе до ладу і з ким ти себе приводиш, а якщо треба, то і в туалетах.
— Та йди ти до дупи!
— Вчителько дорога, таким словам тебе ні в школі, ні в нашій хаті не вчили.
— Кажу ще раз: йди до дупи!
— Ти сміття, Ірма. Сміття. Будуть тебе з дороги згрібати, якщо буде що.
— Може, я й сміття, але до мене не ставляться, як до сміття. А ти вишукана дама, але до тебе ставляться, як до сміття. Наприклад, твій колишній чоловік і його теперішня жінка, хіба ні? Дивно, ні?
— Для тебе він батько моєї дитини.
Катарина відчула, як її відповідь порожньо відлунює, і розгубилася. Вона мала потребу продовжити сварку, але вже не знала як. Тільки ще раз процідила:
— Сміття якесь. Я досі твоя старша сестра, і кажу тобі, щоб ти пішла і привела себе до ладу. Ти виглядаєш, як… ліпше не буду казати.
Опустила погляд і випадково помітила Ірмин зап’ясток. Стурбованість щодо поведінки молодшої сестри раптово змінилася стурбованістю щодо її здоров’я.
— Що в тебе з руками?
Ірма встала, натягаючи рукави гольфа, зробила один крок до дверей і зайшла в тінь шафи.
— Та нічого, об дверцята машини обдерла…
Катарині видалося, що це не узвичаєний голос її сестри — був надміру примирливим.
Ця інтонація була заразною. Її власний голос теж почав схоже звучати.
— Піди вимий руки, в шафці над унітазом є спирт, почисть то.
Ірма мовчала.
Повернулася Іта і, задоволено сопучи, натягала джинси і футболку.
— Дівчата, мусимо відсвяткувати, шо я не впісялася в штани. Йдемо, ше по одній.
— Іта, досить нам вже. А Ірмі навіть забагато.
— Катя, перестань діставати, та ж може вона собі бодай нині в спокої випити, шо з тобою?
Ірма встала, взяла пляшку, стала перед Катариною і виклично відпила.
Іта заплескала, і в той момент хтось, постукавши лише один раз і не чекаючи запрошення, відчинив двері. Катарина здригнулася, вона практично зненавиділа Циліку, яка стояла в дверях замість її сина.
Його, вона чекала його.
Йому до дому залишилося ще мало…
— Циліка, заходь-заходь! Катарина нас мордує, скажи їй, хай собі трохи вип’є.
— Добре, що ти прийшла, кума, Катарина добиває нас своїм ґниранням. Як гірка редька вже. Де твої хлопці?
— Вілім спить перед телевізором, дзядек спить в своїм покої, бахур, певно, так само.
Ірма простягнула Циліці бокал.
Циліка взяла його правою рукою, лівою натягнула футболку на тлустий живіт, облизнула кутики губ і зачекала, доки наллють усім. Поглянула лише на Катарину.
— Катарина, та випий собі троха! Ти така штивна, ніби похорон має бути, а не весілля.
Вони випили.
Спершу за наречену, потім «за їхню дорогу маму Анну, яка померла молодою», тоді за Катарининого «нещасного батька», про смерть якого вони не згадували, бо вона невдало збігається з Катарининим днем народження, потому за батька нареченої та Ірми, який був «дуже-дуже приємний і зі всіма в добрих стосунках», і врешті за Катаринині завтрашні, сорок п’яті, уродини. Побажання були все щирішими. Піднімали тости і в Задрузі, і в старій добрій хаті.
Ще тільки подолати стрімку Гвозданську і він на місці. Так близько-близько від дому…
Вражені змістом своїх тостів, жінки зворушено мовчали. У кутиках їхніх очей виблискували п’яні кришталики.
Їм здавалося, що в цій атмосфері спогадів тиша буде найдоречнішою. У низькому приміщенні запанувала мовчанка.
Почувся стукіт у єдине вікно хижки, тричі, з паузами.
Вони навіть не ворухнулися.
Усі поглянули на вікно, але лише Катарині видалося, що від зовнішнього боку шибки відсторонилося бліде жіноче обличчя. Кисть руки, якою вона тримала бокал, заніміла.