Офіцер із Стрийського парку
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7940-4
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Офіцер із Стрийського парку». Краткое содержание книги:
Читайте останній роман «львівського циклу» з приголомшливим фіналом!
Тож львівська громада, хоч і маючи представництво у Відні, завдяки довгому язику Василя Громнишина лишилася зовсім без підтримки. Бо київський гетьман був скутий зобов’язаннями перед німцями, а «Польський національний комітет»[16] з Парижа розгортав агресивну пропагандистську діяльність. Проте поки Австрійська імперія хоч формально, але — існувала, жодна зі сторін не могла діяти у Львові активно. Більше того: українці, будучи менші числом, мали більше переваг, бо діяли офіційно й мали легальні представництва. Попри це, з початку осені всі жили в передчутті збройного виступу.
Назвати це війною — не помилитися.
Звідси — конспіративні організації, передусім військові.
Звідси — обопільне стеження.
Ось чого не знав і не міг знати дантист Йозеф Шацький. А Кошовий ніяк не знаходив моменту пояснити йому: Шмуль цілком міг стати мимовільною жертвою таємного протистояння двох громад. Тобто — опинитися не в той час і не в тому місці.
Тепер жертв могло бути в рази більше.
— Логічно, — повторив Клим, не дочекавшись відповіді, намагаючись намацати шлях й продовжити думку. — Ви знали, хто такий Юліуш Яблонський. Прочитали в газеті про вбивство. А його товариші, своєю чергою, знають, що за капітаном стежили противники. Звинуватити українську сторону в його вбивстві є, таким чином, усі підстави.
— Десь так усе й закрутили, — підтвердив Снігур. — Звичайно, ніхто не називає Яблонського членом таємного товариства вголос. Усе подається інакше. Польський офіцер, легіонер, герой війни, не раз отримував погрози від українських легіонерів. Капітан вів цивільне життя. Не бідував, Яблонські — досить шляхетний рід. Вважав усю Галичину коронними польськими землями. Висловлювався за відродження Польщі в кордонах Речі Посполитої. Мав на те повне право, це друкували газети.
— І стрільцям не подобалося, — вставив Арсенич.
— Але ж правда, не подобалося, — зауважив Кошовий. — Мені так само. Не читав опусів пана капітана. Проте не поділяю його думок. Отже, чисто теоретично, теж міг би його вбити при нагоді. Що він робив у Стрийському парку?
— Та я звідки знаю! — вигукнув Снігур. — Мав небагато часу, проте досить, щоб дізнатися — вчора за ним стежили й загубили в середмісті десь близько шостої вечора.
— Загубили? Чи краще сказати — відірвався?
— Мабуть, так правильно.
— Це означає — офіцер знав про стеження! — Клим клацнув пальцями, мовби здобув перемогу. — До того часу поводив себе спокійно, не боявся кудись не туди привести. А тут, бачте, втік. Аби виринути в парку. Отже, мав там таємну зустріч. І знайшов смерть, даруйте за пафосну фразу.
— Так і є, чого ти, — вставив сотник.
— Знайдемо, з ким зустрічався, знайдемо вбивцю.
— Мудро кажете, пане Кошовий. Єдине: залагодити справу треба чимшвидше. Адже ляхи тепер мають усі підстави заявити про утиски й небезпеку фізичного знищення. Тож про жодні переговори між нашою Національною Радою та цісарським намісником фон Гуйном[17]уже не йдеться.
— Вони без того трималися на волосині, — нагадав Клим. — Нема шансів переконати намісника погодитися на наші умови.
— Але наше представництво — офіційне! Не забувайте! — Снігур навіть тупнув ногою. — Маєте розуміти: кожні переговори тягнуть час.
— Це схоже на перетягування канату.
— Нехай собі! Тягнути час — означає вигравати його!
— Під цим я теж підпишуся, — вставив Арсенич. — Ти ж знаєш, Кошовий, я чоловік військовий, мені б краще наступати. Тут інше трохи, погоджуюсь. В атаку теж треба йти з головою.
— Словом, — підсумував Снігур, — все йде до того, що ляхи використали вбивство Яблонського як козир. Тепер вони мають підставу вийти з будь-яких переговорних процесів. Для них уже не існує аргументів, вони затялися. Проте, — тут витримав коротку й вагому паузу, — є примарний, але шанс довести цісарському наміснику польську провокацію. Чи бодай непричетність української сторони, зокрема — легіонерів, до капітанової смерті. Сьогодні двадцять восьме жовтня, пане Кошовий. Маємо добу, максимум — дві. Переговорний процес треба тримати стільки, скільки можна.
— Для чого? Кожна сторона вперлася у своє.
— Так. Тільки ж нам варто виграти ще кілька днів, бо шукаємо підтримки. Ви ж знаєте, ведуться перемовини з Києвом, Парижем, Берліном. Поки намагаємося працювати на політичному полі, з останніх сил, але намагаємося.
16
«Польський національний комітет» з Парижа — представництво орієнтованих на Антанту і США правих польських політичних партій та еміграції в США. Утворене 15 серпня 1917 року в Лозанні (Швейцарія). Було сформоване на базі органів, які до згоди Тимчасового уряду на незалежність Польщі займалися підготовкою меморандумів, у яких викладали вимоги щодо кордонів і місця новоствореної польської держави в Центральній Європі. Згодом Переїхав у Париж, складався з ендеків, очолених Р. Дмовським, представляв Польщу в країнах Антанти і США. Головну увагу зосередив на створенні збройних сил. Ця діяльність підтримувалася Францією, з якою було підписано угоду про «політичний контроль» над польською армією, що формувалася тут, і США.
17
...та цісарським намісником фон Гуйном. — Карл Ґеорґ фон Гуйн (1857—1938) — австрійський генерал та урядовець. Останній австрійський намісник Королівства Галичини та Володимирії в складі Австро-Угорщини.