В погоні за іхтіозаврами

Капітан Джонсон вів “Діану” тим шляхом, яким проходив уже не раз, і завжди щасливо. Може, він тоді трохи відхилився від визначеного курсу, а може, за рік змінилася конфігурація дна (і таке буває), але раптом почувся відчайдушний крик матроса, який випадково опинився на носі, і Джонсон побачив, що вода попереду зелена, як це, звичайно, буває на мілких місцях. “Риф!” промайнуло в нього в думці, а за кілька секунд сильний удар струсонув корпус “Діани”, і всі виразно почули, як захрустів під днищем шхуни розчавлений поліпняк. На щастя, швидкість “Діани” була невелика, і днище шхуни не проломилося від удару. Матроси-таїтяни, — прекрасні плавці, як і всі полінезійці, — негайно кинулися за борт і встановили, що форштевень шхуни врізався в риф, а корма зависла над океанічною безоднею

Так перша фатальна випадковість поставила “Діану” в скрутне становище, проте дуже великої небезпеки в цьому не було; капітанові Джонсону, бувалому морякові, доводилось і раніше сідати на рифи й благополучно сходити з них. Він знав, що неминуча загибель чекає того, хто наскочить на риф із навітряного боку атола; океанський прибій, напевно, розіб’є судно. Та Джонсону щастило в минулому, пощастило й тепер: на схід від того місця, де він наскочив на риф, тягнулась гірлянда низьких острівців, об які дробились океанські вали; а тут невисокі хвилі лише трохи піднімали й опускали “Діану”.

Переконавшись, що задній хід не допоможе знятися з рифу, капітан послав одного з матросів на марс, і той згори помітив, що поблизу знаходиться ще один риф. Це цілком влаштовувало Джонсона. Він наказав спустити шлюпку й завезти нею якір із тросом на риф, щоб потім за допомогою лебідки стягнути шхуну на глибоку воду. Шлюпка благополучно досягла другого рифа, матроси скинули якір і, переконавшись, що він міцно застряв у розколинах, попливли назад.

Саме тоді й сталося те, чого ніяк не можна було передбачити.

Приблизно за два кабельтових від шлюпки на поверхню виринула якась морська тварина темного кольору з високим спинним плавцем і з величезною швидкістю помчала прямо до шлюпки. Таїтяни налягли на весла, поспішаючи звільнити дорогу тварині, але майже відразу зрозуміли, що невідомий звір нападає на них. Уже самі розміри тварини говорили про те, що від удару шлюпку неминуче розтрощить. Не звертаючи уваги на крики із шхуни, таїтяни кинули весла. У наступну мить від шлюпки лишилися самі тріски, а чудовисько з розгону промчало далі. Воно не завдало таїтянам майже ніякої шкоди, — лише в одного з них, торкнувши його боком, тварина обдерла на нозі шкіру. Та на таку дрібницю ніхто й уваги не звернув. За півхвилини моряки вже видерлися на шхуну.

Вони ледве встигли обговорити подію й тільки-но почали зчалювати розірваний страховиськом міцний манільський трос, коли раптом потерпілий таїтянин, який сидів поблизу й перев’язував ногу, скрикнув: потвора, трохи відпливши й розвинувши майже неймовірну для живої істоти швидкість, мчала прямо на “Діану”, явно збираючись таранити її.