Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.

Для проведення в Польщі підривної діяльності німці сформували спеціальний Український Легіон, який планували перекинути в Галичину через Словаччину або повітряним шляхом. Передбачалося, що сили того підрозділу будуть зміцнені партизанськими групами ОУН і українського походження дезертирами з Польської Армії. Легіон налічував близько шестисот вояків, згрупованих у два курені (батальйони). Командував ними полковник Роман Сушко. Абвер оцінював, що у вересні 1939 року має на терені Східної Галичини близько чотирьох тисяч озброєних українських бойовиків, готових до збройного виступу. Їхнє завдання полягало в тому, щоб після початку війни «очистити» Станіславське воєводство від польських армії та поліції й опанувати лінію Дністра, Заліщиків, Галича, Миколаєва та Самбора, перерізавши залізничний маршрут Самбір-Сянік-Новий Сонч.

Укладення союзу з СРСР змінило ставлення німців до українських самостійницьких прагнень. Якщо до 23 серпня вони мали намір використати українських націоналістів у значних масштабах, то пізніше, щоб не дратувати нового союзника, вирішили вдатися до цього лише у крайньому разі. Проте СРСР затягував свій вступ у війну, й у зв’язку з цим знову постало питання про українське повстання. 12 вересня 1939 року в Єловій у Сілезії відбулася нарада, на якій обговорювалася така можливість. Фельдмаршал Кайтель представив тоді три варіанти подальшого розвитку ситуації: розподіл теренів Польщі між III Райхом і СРСР, створення усіченої зусібіч невеликої польської державки, з якою було б укладено мирну угоду, врешті, передача Віленщини Литві та створення на теренах Східної Галичини й Волині західноукраїнської держави. Як пише Ришард Тожецький: «Абвер мав інспірувати винищення євреїв і поляків, вчинене руками оунівців і спровокованого населення. То була ідея Гітлера, що називалася «Flurbereinigung» (очищення території від небажаних елементів)»[21]. Подальший брак радянської реакції зумовив, що через кілька днів було дано умовну згоду на початок повстання. 15 вересня відбулася зустріч адмірала Вільгельма Канаріса з Андрієм Мельником, а відтак голова ОУН заходився комплектувати склад майбутнього уряду України, проте 17 вересня почався радянський наступ.