Політ завдовжки в життя
- Автор: Грей Алекс
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Політ завдовжки в життя». Краткое содержание книги:
Марія Петрівна повільно випрямилася, ще подивилася на мене кілька секунд, якось з докором кивнула головою і пішла в сторону Ритки.
— Дівчата, стійте, я з вами. — це була Інга. Не промовивши в нашу сторону ані слова, вона побігла за нашої Мері Попінс і Риткою.
— Ні фіга собі, дівчатка… Вона що, взагалі з головою не дружить? — сказав хтось із темряви. — І, взагалі, хіба Інга палить? А на вигляд така правильна вся.
— Та, всі вони правильні, коли їм це вигідно, але насправді вони всі однакові.
— Слухайте, я взагалі чув, що у Інги є пацан, набагато старший за неї, він за нею якось в школу приїжджав на такому крутому мотоциклі, і я їх разом пару разів бачила під ручку в місті. Ну, він реальний байкер, весь в шкірі, в заклепках, кажуть, що він крутий в своєму районі.
— Так, я теж декілька разів бачив. Бачив, як вони в парку на лавці сиділи і пиво пили, так що не треба думати, що наша Інгуся вся така пай-дівчинка…
— Так замовкніть ви всі. Що ви тут ростринділись, як баби базарні, — крикнув я на всіх. — Думаєте, що все знаєте, що все бачили. Нема чого обговорювати людей за їх спинами. Якщо хочете щось сказати, то скажіть прямо. Ви ж всі «В правду» граєте, чого тоді як барани мовчите, коли треба, зате, як курки куткудакаєте, аби тільки правду не говорити.
— А ось ти піди, Антон, і запитай у неї, де правда, а де ні. І ми тоді подивимося, хто тут герой. Чого ти тоді Ритульці своїй не скажеш те, що нам тут говориш.
— Чуєш, ти… — я був готовий вже розбити голову цьому правдошукачеві, але щось мене зупинило в останній момент. Напевно, те, що я сам собі тоді дав слово змінюватися. І в ці мої нові плани бійка аж ніяк не входила. — Та ну вас всіх, виродки…
Я встав з-за столу і пішов шукати дівчат. Але в саду було темно. Батьки Ритки були людьми небідними і дачну ділянку мали немаленьку. Я не одразу знайшов Ритку і компанію. Я вештався садом, з веранди доносився сміх, напевно, точно обговорювали мене, але мені на це було наплювати. І раптом я почув голоси. Я причаївся за деревом і став слухати. Я знав, що підслуховувати підло, але вони говорили про мене:
— Маріє Петрівно, ну не плачте Ви, він же просто придурок. — втішала нашу Мері Ритка.
— Рито, ти ще просто маленька, хоч і п'ятнадцять років тобі. Але, повір, Антон просто може ні з того ні з сього так глибоко поранити, що ти собі навіть не уявляєш. Справа не в тім, що він називає нас «ботанами», це не прикро. Прикро те, що він при своєму розумі і інтелекті хоче бути поганим. Він вічно шукає пригод, шукає якогось конфлікту. Ми з ним вже неодноразово говорили про це, я йому намагалася пояснити, як влаштований світ, але його світ влаштований зовсім по іншому. І, схоже, змінювати він нічого не буде. Ти, Рито, ось страждаєш по ньому, а ти хоч знаєш, що у нього є дівчина? — запитала Мері.
— Як це є дівчина? Яка? Точніше, хто? — пошепки видавила з себе Ритка.
— Я точно не знаю, але я якось говорила з його батьками, і вони мені почали розповідати, що Антон постійно на тренуваннях, а після тренувань він ніби як ходить додатково займатися до мене. Я не стала його видавати, бо до мене він точно не ходить займатися, та й навіщо йому займатися, якщо він і так все знає і з усіх предметів встигає. Те, що він не хоче вчитися, то це інша справа. Я якось намагалася постежити за ним, але мені стало гидко, що я партизаню за своїм учнем, і я залишила цю справу. Але його мама розповіла мені, що після «моїх занять» він приходить додому якийсь по особливому збуджений, закривається в кімнаті і довго грає на гітарі.
— Антон? На гітарі? — здивувалася Ритка. — Не повірю, поки сама не почую. А ти чого мовчиш, подруга по нещастю? — Ритка звернулася до Інги. — Чи так і будеш стояти на піонерській відстані. Іди сюди, раз приперлася. — Інга вийшла з темряви. Я бачив лише її силует.