Шенгенська історія. Литовський роман
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7942-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Шенгенська історія. Литовський роман». Краткое содержание книги:
Якось Рената перелякалася, коли раптом помітила, що час наближався до півночі, а діда ще вдома немає. У льох він пішов близько сьомої! Тринадцятирічна на той момент дівчинка перелякалася на смерть, не знаючи, що робити. Спочатку подумала, що дідусь помер, і від жаху ввімкнула по всьому будинку світло та забилася в закуток кухні. Але потім раптом подумала, що він міг впасти зі сходів і вдаритися або зламати ногу. І так лежить і чекає, коли ж онучка прийде йому на допомогу!
Нелегко було Ренаті змусити себе здійнятися на ноги, але, врешті-решт, озброївшись ліхтариком і взувши ґумові чоботи, вона таки вийшла з оселі. На порозі зупинилася і прислухалася. Дзенькнув поруч ланцюг: їхній пес Барсас визирнув із будки.
«Якщо не гавкає, отже, чужих немає!» — подумала Рената і пішла сміливіше до льоху, підсвічуючи собі шлях.
Спустилася, зазирнула в цю завжди холодну кімнату з полицями обабіч стін і нішею для картоплі й інших овочів у кінці приміщення.
Дід сидів на стільці прямо під палаючої лампочкою спиною до Ренати. Сидів нерухомо, через що дівчинка подумала, що він мертвий. Затамувавши подих, вона обійшла його і присіла перед Йонасом навпочіпки, вдивляючись в опущене обличчя.
— Діду, ти помер? — спитала переляканим голосом.
Голова Йонаса сіпнулася, підвелася. Він розплющив очі і тут же з його руки випала на підлогу льоху порожня гранована скляночка. Випала й покотилася, цокаючи гранями по твердій, затоптаній до блиску підлозі.
— Що? — вирвалося у діда Йонаса.
— Ти не помер? — прошепотіла внучка.
— Я не помер, — захитав головою дід. — Йонаси не вмирають. Я просто заснув... Вибач!
Вона взяла його за руку і повела до сходів.
Дід потім ще кілька разів вибачався.
Пояснив, що того вечора випив останню скляночку бабусиної наливки і так йому сумно стало, немов знову і цього разу вже, певно, назавжди попрощався зі своєю Северюте. Вирішив сидіти в льосі, поки не прийде смерть, забувши про внучку. А замість смерті прийшов сон, а потім прийшла й онучка, перелякана та бліда.
— А у вас є пиріжки з яблуками? — спитала, обернувшись до офіціантки, Рената.
— Є з журавлиною та чорницею, — відповіла білява дівчина-офіціантка. — Будете брати?
Рената заперечно похитала головою.
Миготів по обидва боки дороги зимовий ліс. Високі сосни стояли, впершись кронами в небо, й їхні стовбури здавалися напруженими струнами величезної арфи. Торкнися, й одразу задзвенять!
Поруч на пасажирському сидінні — пакет із продуктами з супермаркету. На підлозі під сидінням — ще один. Запас на дві кухні.
Звернула з асфальту на мерзлу вкочену гравійку. Тут уже маленький червоний «фіат» зменшив швидкість. Залишилося позаду старовинне кладовище за дерев’яним парканом. Сніг перед його ворітьми і хвірткою лежав незайманий. Ніхто після того, як він випав, до давно померлих не навідувався.
Далі два нові дерев’яні будинки, збудовані на місці старих хутірських. На тому ж фундаменті. Так тут заведено. Потім лісок і ще один хутір, тільки той уже сучасніший, ціла ферма! Там і корівник, і свинарник, і два трактори.
Мерзла укочена бічна доріжка з гравію повернула до цієї ферми, а Рената поїхала далі. По її особистій доріжці, по коліях, витиснених у снігу, що осів під колесами її маленької машинки. Ще п’ять кілометрів, і вона буде вдома. Вдома у себе, й удома в діда Йонаса. Їхніх двох «домів» під одним дахом. Просто один дивиться вікнами на північ, а другий — на південь.
Пес Барсас вискочив із будки і заметляв хвостом, побачивши знайому машину. Маленький червоний «фіат» спинився біля комори.
Рената занесла пакети в коридор. Роззулася. Один пакет залишила біля зелених фарбованих-перефарбованих дверей діда. Другий занесла до себе.
«Треба буде щось смачне на вечерю приготувати і діда покликати!» — вирішила вона.
Повернулася в коридор, постукала в зелені двері, штовхнула їх. Ті відчинилися.
— О! Приїхала! — зрадів Йонас. — Які в світі є новини?
— А що, треба було газети купити? — спитала Рената, намагаючись згадати, чи просив її про це дідусь.
— Ні, навіщо мені газети! Що там у місті? Може, щось нове бачила? Може, збудували щось?
— Ні, — на ходу відповіла Рената. Занесла пакет із їжею на кухню, розклала покупки на столі. Частину в холодильник сховала, частину — в шафку біля плити.